Читати книгу - "Рембо"

так. Приміщення мало нежилий вигляд. Ляскали відкриті двері. У бамбукових стінах зяяли не забиті пролами.

Але головне — барак зустрів його мертвою тишею. Якби тут спали ув’язнені, він мав би почути якісь звуки: сопіння, храп, поскрипування ліжок, бурмотіння уві сні, або, скоріше, у кошмарі.

Він підійшов до чорного проламу та, стиснувши зуби, заглянув усередину. Там не було нічого, крім павутини й високої, густої трави, що проростала крізь діри в дощатій підлозі.

Коу не помилилася. Крайній ступінь запустіння свідчив про те, що табір давно не використовували за своїм прямим призначенням. Зважаючи на все, солдати повернулися сюди недавно.

Але з якою метою?

І якщо тут усе-таки є ув’язнені, то де вони їх тримають?

Рембо втиснувся в стіну барака: неподалік проходив охоронець. Він терпляче почекав, поки той відійде на безпечну відстань, а потім у два стрибки подолав відстань до наступного барака. Обережно, ледь піднімаючи голову над виступом вікна, заглянув усередину. На ліжках, прикритих москітними сітками, спали солдати. їхня зброя була звалена на підлозі біля дверей. Один зі сплячих протяжно застогнав. Потім прибив невидиму комаху в себе на обличчі, перевернувся на інший бік і знову почав стогнати.

Ще одна перебіжка в темряві — і Рембо припав до вікна наступного барака. Дивно, але відтіля лилося світло й лунала музика.

Рембо не збирався ризикувати, заглядаючи у вікно. Він помітив щілину між землею та дерев’яним настилом барака. Щілина була близько двох футів завширшки. Рембо пірнув у чорний провал і, пробираючись крізь завали бруду й павутини, не думаючи про змій, які напевно водилися тут, доповз до того місця, де дірка в підлозі дозволяла йому спостерігати за тим, що діється в кімнаті. Він лежав на спині та придивлявся.

Звідси йому була помітна лише частина кімнати. Він бачив спину охоронця, який відкривав маленький холодильник, щоб дістати банку кока-коли. Сержант!

Банка ледь запотіла, китайські ієрогліфи прикрашали етикетку, але Рембо не помилився: це кока-кола.

І ще в одному він не міг помилитися. Обличчя цієї людини! Пальці Рембо до болю стиснули лук. Ненависть обпекла його. Він задихався. Сержант — худий, довготелесий, зі щілинками очей, що видавали звірину жорстокість, з вічно глузливою, немов приклеєною, усмішкою — той самий Тай, який катував його та погрожував живцем здерти з нього шкіру. Той самий, чий ніж залишив рвані шрами на його тілі.

Ні, він не помилився. Надто часто він бачив перед собою це ненависне обличчя наяву. Потім воно знову приходило до нього в нічних кошмарах. Часом, коли в нього не вистачало сил підтримувати сувору внутрішню дисципліну, якої вимагає шлях дзен, і він зривався, втрачаючи над собою контроль, — тут, у таборі, в американському містечку, у тюремному кар’єрі — він мріяв тільки про одне. Про те, щоб поквитатися з цим чоловіком.

Пройшло стільки часу, а Тай усе ще стирчить у цій дірі. Його нікуди не перевели. Чому? Відповідь на це питання принесла йому задоволення.

Ти, мабуть, у чорному списку, Тай. Та ще в якому! Здорово завинив, якщо як покарання тобі продовжили службу в цьому пеклі.

Ну, будь упевнений, я тобі додам.

Тай відкрив банку й почав жадібно пити. Піна стікала по його губах на підлогу.

Краплі падали на обличчя Рембо.

Він почув скривджений жіночий голос.

Хоч би мені залишив.

Повія із села, яка приїхала на моторолері. Сержант улив у себе залишки та жбурнув жінці порожню банку.

Досить із тебе.

Він повалив жінку на ліжко й почав розстібати ремінь.

У кімнаті згасло світло.

РОЗДІЛ 9

У бараках із правого боку табору ув’язнених теж не було. Там Рембо бачив сплячих солдатів і у відділеному перегородкою закутку, мабуть, командира.

Але якщо тут немає ув’язнених, якого біса в таборі роблять солдати?

Він придивився до підніжжя стрімкої скелі, що підступала до табору з торця. Він ще раніше помітив заглиблення печери, що темніло там.

І відразу все зрозумів.

Підкравшись до печери, намацав бамбукові ґрати, що закривали вхід. А в похмурій, сирій глибині…

П’ять американців!

О, Господи, до чого жахливий у них вигляд!

Живі трупи. Мерці, що встали з могил. Кістяки, обтягнуті шкірою у виразках і струпах. Глибоко запалі очі здавалися непомірно великими на виснажених обличчях. Одяг, як не дивно, не висів на схудлих тілах, а був їм тісний. Куртки та штани в’єтнамських селян обтягали довготелесих американців.

Один із них марив у жару. Приступ малярії.

Інший скорчився, забившись у кут і підібгавши під себе коліна.

Пацюки шастали по кам’яній підлозі печери, але бранці не звертали на них уваги.

Так, я знав, що їм тут тяжко. Але я не думав, що вони дійшли до такого.

Навіть після своїх шеститижневих страждань у джунглях він виглядав краще.

Перше потрясіння змінилося на радість. Він усе-таки знайшов полонених і може довести, що їх тримають у цьому таборі!

Він заніс ніж, щоб перерізати мотузки, якими були прив’язані бамбукові ґрати. Скоріше! Зараз я звільню вас!

Полонені впритул дивилися на нього збудженими, напівбожевільними очима і… не бачили.

А може, ще гірше, вони вважали його одним зі своїх мучителів і покірно, бездумно, чекали чергових катувань, не маючи сил пручатися.

Звільнити їх зараз украй ризиковано. Хтось почне стогнати, марити. Самостійно пересуватися вони не можуть.

«Нас усіх перестріляють, — думав Рембо. — А якщо я знову потраплю в цей табір? Друге коло цього пекла я вже не витримаю. Але щось треба зробити!»

Йому наказано знайти бранців. Повернутися назад до того місця, де його підбере вертоліт. Розповісти про все Мердоку.

Звільняти полонених буде група «Дельта».

Вони живі! Я бачив їх.

А як доведеш? Він згадав, що фотоапарата в нього немає.

Просто розповім.

Чи повірять вони тобі на слово? Траутмен — так. А Мер- док? А той комітет, що планував цю операцію?

Хто я для них? Колишній ув’язнений. Злочинець.

Але я повинен привезти що-небудь із собою. Показати їм що-небудь.

І тут він почув стогін.

Зовсім поруч.

Але не за ґратами.

РОЗДІЛ 10

Він обернувся, готовий до нападу. Підняв ніж перед собою. Але побачив таке, від чого кров застигла в жилах і ніж опустився.

Полонений висів на бамбуковому хресті. Широко розставлені руки прив’язані над головою. Витончене, продумане катування прирікало його на повільну, болісну смерть. Якби руки його були розставлені в боки, через кілька годин він просто задихнувся б від сильного тиску маси тіла на грудну клітку. З піднятими руками тиск на груди