Читати книгу - "Кінець зміни"

На її боці вигравійовано: «ҐГ для ФЛ, Nаzавжди». Ну, це «Nаzавжди» протривало лише приблизно два роки, і Ґлорія Голліс уже доволі давно пішла. Бабіно, чи пак доктор Z, як він себе називає — достоту якийсь лиходій з коміксів, — став однією з причин цього.

— Він стрьомний, — казала про нього Ґлорія, — і той старший теж. І гроші їхні теж стрьомні. Це щось дуже забагато. Не знаю, у що вони тебе втягують, Фред, але рано чи пізно воно тебе вдарить просто в лице, а я не хочу стати побічною жертвою.

Ну, звичайно, Ґлорія ще й знайшла когось красивішого — трохи вродливішого, ніж Фредді з її кутастим тілом, худющим обличчям із покоцаними щоками, — але про це їй говорити зовсім не хотілося, ні.

Фляжка обертається, обертається.

Спочатку все здавалося настільки простим, і як же можна відмовитися від грошей?! У «кіберпатрулі» «Discount Electronix» вона ніколи багато не відкладала, а ті роботи, які вдавалося знайти як незалежному ІТ- спеціалісту після закриття крамниці, хіба що не давали Фредді опинитися на вулиці. Мабуть, усе було б інакше, коли б вона мала те, що її колишній шеф Ентоні Фробішер називав «людськими навичками», але вони ніколи не були її сильною стороною. Коли отой старий пеньок, так званий Z-Бой, зробив їй оту пропозицію (і, Боже милосердний, дійсно ж якась така оборудка, як у коміксах!), це видавалося просто даром з небес. Вона тоді мешкала в зачуханій квартирці на Саус-сайді, у тій частині міста, яка прозивалася в народі Рогульским раєм, і ще лишалася винна господарям квартплату за місяць після того, як той тип їй заплатив. Що вона мала робити? Відмовитися від п’яти тисяч доларів? Будьмо реалістами.

Фляжка обертається, обертається.

Цей тип запізнюється, мабуть, узагалі не прийде, та й, може, на краще.

Вона згадує, як той пеньок оглядав її дві кімнати, в яких більшість речей лежала в паперових торбах з ручками (і дуже легко уявити ці торби навколо неї де-небудь під мостом швидкісної автостради, і її — як вона намагається серед них там заснути).

— Тобі потрібна більша квартира, — промовив він.

— Еге, а фермерам Каліфорнії потрібен дощик. — Фредді згадує, як зазирала в конверт, який він дав. Шурхотіння п’ятдесяток, який то був приємний звук! — Це чудово, але, коли я розрахуюся з усіма, кому заборгувала, тут небагато лишиться.

Вона б могла «забути» про те, що винна більшості з тих людей, але пенькові це знати не обов’язково.

— Буде й іще, і мій бос подбає, щоб знайти тобі квартиру, де ти матимеш отримувати деякі поставки.

Отут Фредді відчула тривожний дзвіночок.

— Якщо ви про наркотики, то забудьте одразу, — вона простягнула йому назад конверт із готівкою, хоч як боляче було це робити.

Він з гидливою гримасою відштовхнув конверт:

— Ніяких наркотиків. Тебе ніхто не підписуватиме ні на що навіть трошки незаконне.

Ну ось і маєш, кондомініум неподалік озера. Не так щоб із шостого поверху було його багато видно, та й не палац. Особливо взимку не палац. Можна побачити хіба що маленьку смужечку води між новішими, красивішими висотками, а от вітер дорогу знаходить тільки так, і в січні цей вітер холоднющий. У неї висить термостат (прикольний сувенір), виставлений на вісімдесят за Фаренгейтом[40], але на ній усе одно три шари одягу, а під робочими джинсами з купою кишень — теплі спідні штани. Проте «Рогульский рай» — це корисне порівняння, і поряд із ним це вже щось, але залишається питання: чи цього досить?

Фляжка обертається, обертається. «ҐГ для ФЛ, Nаzавжди». Тільки «Nаzавжди» нічого не буває.

Дзвонить дзвінок у коридорі, і Фредді аж підскакує. Вона бере фляжку — єдиний спогад про славні часи з Ґлорією — і рушає до домофону. Стримує бажання повимахуватися і погратися в «російського шпигуна». Чи називається він доктор Бабіно, чи Доктор Z, він справді моторошнуватий тип. Не в стилі дилерів мету і всякого іншого з Рогульского раю, а на інший лад страшний. Найкраще зіграти чесно, відстрілятися з цією справою й покластися на волю Божу, що коли воно все-таки вдарить в лице, то халепа не буде занадто велика.

— Чи це славетний Доктор Z?

— Звичайно.

— Ви прибули занадто пізно.

— Чи я відриваю тебе від чогось важливого, Фредді?

Ні, ні від чого важливого. Цими днями взагалі не відбувається геть нічого важливого.

— Чи принесли ви гроші?

— Звичайно. — У голосі чути нетерпіння. Отой старий пеньок, з яким вона починала цю дурнувату справу, теж говорив з такою нетерплячкою. Вони з Доктором Z зовсім нічим зовні не подібні, а говорять однаковісінько, аж вона дивується, чи вони, часом, не брати. Тільки от вони манерою говорити скидаються на ще одну людину, на старого колишнього колегу, з яким вона працювала. На того, який виявився містером Мерседесом.

Фредді не бажає більше думати про це і про різні хакерські штучки, зроблені для Доктора Z. Вона тисне на кнопку домофону.

Іде до дверей і чекає на нього, для хоробрості хильнувши скотчу. Фляжку ховає в нагрудну кишеню другої сорочки, потім засовує руку глибше, у кишеню третьої, де тримає м’ятні пастилки. Вона схильна думати, що Докторові Z, скоріш за все, до сраки, чи пахне від неї бухлом, але вона ще за часів «Discount Electronix» звикла закушувати кожен ковток м’ятною пастилкою, а старі звички міцні. Із кишені верхньої сорочки вона видобуває пачку «мальборо» і підкурює. Це ще більше замаскує запах алкоголю, а коли йому не сподобається дихати її димом, то бідненький він, нещасненький.

— Оцей тип дав тобі доволі гарну квартиру і заплатив тобі майже тридцять штук приблизно за останні півтора року, — казала їй Ґлорія. — Багатувато за справу, яку будь-який хакер, вартий так називатися, може зробити лівою ногою, — ну, принаймні, ти так кажеш. То чому ти? І чому так багато?

І це ще одна річ, про яку Фредді воліє не думати.

Усе почалося з фотографії Брейді з мамою. Вона знайшла її в кімнаті, де «Discount Electronix» складали всякий мотлох, невдовзі після того, як співробітникам повідомили, що крамницю в «Березовому пагорбі» зачиняють. Їхній бос, Ентоні (Тоунз) Фробішер, мабуть, взяв фотку з робочого місця Брейді й викинув, коли дізнався, що Брейді і є той самий страшний Мерседес-кілер. Фредді не мала великої любові до Брейді (хоча вони колись вели кілька розумних розмов про гендерну ідентичність). Загорнути цю фотографію й віднести її в лікарню було суто імпульсом. А потім вона ще кілька разів навідувалася суто з допитливості, та й пишалася трохи тим,