Читати книгу - "Чоловіки, що ненавидять жінок"

— Думаю, ми як-небудь виправимо становище, — обережно сказала Еріка.

— Я в цьому сумніваюся, — заперечив Хенрік Ванґер.

— Чому?

— Давайте прикинемо, скільки у вас співробітників. Шість? Видання накладом двадцять одна тисяча примірників, яке виходить раз на місяць, друк, розповсюдження, приміщення… Ваш річний оборот має становити десь близько десяти мільйонів. Приблизно половину суми мають давати надходження від реклами.

— І що з цього?

— Ханс Ерік Веннерстрьом — лихопомний і дріб’язковий дідько, який дасть вам спокій не скоро. Скільки рекламодавців ви втратили за останні місяці?

Еріка вичікувала, спостерігаючи за Хенріком Ванґером. Мікаель зловив себе на тому, що сидить, затамувавши дух. Раніше, коли вони із старим торкалися теми «Міленіуму», той або пускав уїдливі зауваження, або прикидав, наскільки продуктивно Мікаель зможе працювати для нього в Хедестаді. І хоча Мікаель і Еріка обоє були засновниками і співвласниками журналу, зараз старий звертався виключно до Еріки, як керівник до керівника. Вони посилали одне одному сигнали, які Мікаель не міг ні вловити, ні пояснити. Можливо, причиною всьому його походження з бідної робітничої сім’ї Норрланда, тоді як вона була дівчиною з вищих верств, з найрізноманітнішою спадковістю.

— Можна мені ще кави? — спитала Еріка.

Хенрік Ванґер зараз же взявся за термос.

— Гаразд, ви добре підготувалися, — визнала вона. — Ми спливаємо кров'ю. Що далі?

— Скільки ви можете протягнути?

— У нас є півроку, щоб зламати ситуацію. Максимум вісім-дев’ять місяців. На більше у нас просто забракне капіталу.

Старий дивився у вікно, зберігаючи непроникний вираз обличчя. Церква як і до того стояла на своєму місці.

— Ви знали, що я колись був власником газет?

Мікаель з Ерікою замотали головами. Хенрік Ванґер раптом розсміявся:

— У п'ятдесятих-шістдесятих роках ми володіли шістьма місцевими щоденними газетами. Ідея належала моєму батькові — він вважав, що наявність ЗМІ за спиною вигідна в політичному відношенні. І нам як і раніше належить газета «Хедестадс-курірен», а Бірґер Ванґер у нас — голова правління. Він Харальдів син, — уточнив старий для Мікаеля.

— І крім того, політик муніципального рівня, — додав Мікаель.

— Мартін теж входить до правління. Він наглядає за Бірґером.

— Чому ви залишили собі тільки одну газету? — спитав Мікаель.

— У шістдесяті роки ми провели раціоналізацію структури концерну. Видання газет було для нас швидше хобі, ніж бізнесом. Коли в сімдесятих роках довелось урізувати бюджет, ми серед перших активів продали газети. Але я знаю, що означає володіти періодичним виданням… Можна поставити особисте питання?

Питання було звернене до Еріки. Вона підвела одну брову і кивнула.

— Мікаеля я про це не питав, і якщо не хочете, можете нічого не відповідати. Мене цікавить, чому ви потрапили в цю історію. Був у вас матеріал чи ні?

Мікаель і Еріка переглянулися. Тепер настала черга Мікаеля сидіти з непроникливим лицем. Секунду повагавшись, Еріка заговорила:

— Матеріал у нас був. Але на ділі він виявився зовсім не таким, як ми очікували.

Хенрік Ванґер кивнув, немовби йому все стало ясно, хоча навіть сам Мікаель нічого не зрозумів.

— Я не хочу це обговорювати, — втрутився він. — Я вивчив матеріал і написав текст. У мене були всі необхідні джерела. А потім усе пішло до біса.

— Але у вас було початкове джерело інформації?

Мікаель кивнув.

— Не стану прикидатися і говорити, що розумію, як ви примудрилися налетіти на таку міну. Я не можу пригадати подібної історії, хіба що справа Лундаля в «Експрессен» у шістдесятих роках, якщо ви, молодь, про таке чули. Ваше джерело теж було безнадійним міфоманом?

Хенрік Ванґер похитав головою і, стишивши голос, звернувся до Еріки:

— Я вже був видавцем і можу стати ним знову. Чи не потрібний вам ще один партнер?

Для Мікаеля це питання прозвучало як грім серед ясного неба, але Еріка, схоже, зовсім не здивувалася.

— Що ви хочете цим сказати? — спитала вона.

— Як довго ви пробудете в Хедестаді? — питанням на питання відповів Хенрік Ванґер.

— До завтра.

— Ви могли б — звичайно, разом з Мікаелем — потішити старого і прийти сьогодні до мене на вечерю? О сьомій годині?

— Чудово. Ми з радістю прийдемо. Але ви ухиляєтеся від мого питання. Чому вам хочеться стати співвласником «Міленіуму»?

— Я не ухиляюся від питання. Але думаю, що краще нам буде обговорити його за їдою. Перш ніж прийняти рішення, мені необхідно переговорити з моїм адвокатом Дірком Фруде. Якщо двома словами, то я можу сказати, що в мене є вільні гроші. Якщо журнал виживе і почне знову давати прибуток, я виграю. Якщо ж ні — ну, свого часу я втрачав куди більше.

Мікаель уже збирався відкрити рот, коли Еріка опустила руку йому на коліно.

— Ми з Мікаелем довго боролися за те, щоб бути абсолютно незалежними.

— Нісенітниця. Цілковито незалежних людей не буває. Але я не прагну відібрати у вас журнал і плювати хотів на його зміст. Якщо вже цей паразит Стенбек заробив очки, видаючи «Модерна тідер», то я цілком можу стояти за «Міленіумом». Тим паче що журнал гарний.

— Це якось повязано з Веннерстрьомом? — раптом спитав Мікаель.

Хенрік Ванґер посміхнувся:

— Мікаелю, мені вже за вісімдесят. Я шкодую, що є справи, які залишилися незробленими, і люди, з якими я не поквитався по-крупному. До речі, — знову звернувся він до Еріки, — я вкладу сюди капітал за однієї принаймні неодмінної умови.

— Кажіть, — запропонувала Еріка.

— Мікаель Блумквіст повинен знову обійняти посаду відповідального редактора.

— Ні, — тут же заперечив Мікаель.

— Так, — сказав Хенрік Ванґер так само різко. — Веннерстрьома поб’є грець, якщо ми вийдемо з повідомленням прес-служби про те, що концерн «Ванґер» починає підтримувати «Міленіум» і водночас ти знову стаєш відповідальним редактором. Цим ми цілком ясно дамо зрозуміти: про зміну влади не йдеться і редакційна політика залишається колишньою. І вже саме це дасть рекламодавцям, котрі роздумують, чи йти з журналу, привід зважити все ще раз. Веннерстрьом не всемогутній. Вороги у нього є теж, і є підприємства, які захочуть розмістити свою рекламу у вас.

— Про що, хай йому біс, йшлося? — спитав Мікаель, як тільки вони з Ерікою опинилися на вулиці.

— Думаю, це називається зондуванням ґрунту перед укладенням угоди, — відповіла вона. — А ти не розповідав мені, що Хенрік Ванґер така душка.

Мікаель заступив їй шлях:

— Ріккі, ти з самого початку чудово знала, у що виллється ця розмова.

— Привіт, малюк. Зараз тільки третя година, і я хочу, щоб до вечері мене гарненько розважили.

Мікаель Блумквіст аж кипів від злості. Але довго злитися на Еріку йому ніколи не вдавалося.

Еріка надягла чорну сукню, короткий жакет і лодочки, які про