Читати книгу - "Таємниця Жовтої кімнати"

слід татуся Жака та пані Матьє — відбитки підошов ішли поруч. — Тут Рультабій повернувся до трактирниці, яка стояла за бар’єром, і віддав їй гречний уклін. — Відбитки ваших черевиків, — пояснив він, — дивним чином подібні до відбитків «елегантних» слідів убивці.

Пані Матьє здригнулася і з цікавістю, до якої домішувавсь острах, уп’ялася очима в юного репортера. Що він таке каже? Що він хоче цим сказати?

— Пані має гарні ступні, хоча трохи завеликі як для жінки. Вони, навіть загострені носки черевиків, майже точно збігаються зі слідами вбивці…

Залом пройшла хвиля. Рультабій порухом заспокоїв присутніх. Воістину можна було подумати, немов то він веде судове засідання, командуючи всіма.

— Слід одразу застерегти, — сказав Рультабій, — це ще нічого не означає й поліцая, який надумає висунути обвинувачення тільки на зовнішніх доказах, не об’єднавши їх загальною ідеєю, це неминуче призведе до юридичної помилки. Відбитки ніг Робера Дарзака також тотожні відбиткам убивці. Проте вбивця не він.

Знову загомонів зал.

Головуючий звернувся до пані Матьє:

— Чи справді події тієї ночі розгорталися так, як каже свідок?

— Точнісінько так, пане голово. Можна подумати, що пан Рультабій ходив за нами назирці.

— Значить, ви бачили, як злочинець біг до правого крила замку?

— Бачила так само виразно, як і тих, хто за хвилину потому несли труп лісничого.

— А куди подівся злочинець? Ви були на центральному подвір’ї й могли помітити його… Він же не знав про вашу присутність, і йому треба було тікати…

— Я нічого не бачила, пане судде! — застогнала трактирниця. — В той момент зробилося так темно, хоч у вічі стрель!

— То, може, пан Рультабій пояснить нам, куди подівся вбивця?

— Звичайно, поясню! — відразу ж відгукнувся Рультабій з такою певністю, аж сам головуючий не зміг стримати посмішки. І знову залунав голос Рультабія: — Злочинець не міг утекти з такого закапелка двору — ми б його неодмінно побачили! А якби не побачили очима, то просто наштовхнулися б на нього! Бо то маленький закапелок, квадратний майданчик, оточений з одного боку ровом, а з другого височенними гратами. Якби ми не наразилися на вбивцю, то він би сам наразився на нас! Цей майданчик практично був так само замкнений ровом, гратами та нами, як свого часу Жовта кімната!

— То яким же чином людину, що потрапила до такого глухого кута, ви там не знайшли?! Поясніть-но нам це! Я вже півгодини хочу почути це від вас!

Рультабій удруге витяг годинника з жилетної кишені, спокійно подивився на нього і мовив:

— Пане голово суду! Ви можете допитуватись про це ще три години й тридцять хвилин, все одно я зможу відповісти на ваше запитання не раніше як о пів на сьому!

Цього разу в реакції залу не вчувалося ні осуду, ні розчарування. Рультабію виказували довіру. Присутніх уже тішила та настійливість, із якою цей юнак вказував судді визначену годину, немов призначав побачення комусь із своїх товаришів.

Суддя трохи повагався, чи не слід йому образитися на таке зухвальство, але зрештою вирішив за краще поділити загальну веселість. Рультабій викликав симпатію, і суддя перейнявся нею. Врешті юнак так точно визначив роль пані Матьє в цій справі й так до ладу пояснив кожен її рух тієї ночі, що пан де Року змушений був узяти його наповажне.

— Гаразд, пане Рультабій, як хочете! Але щоб до пів на сьому тут я вас не бачив!

Рультабій уклонився головуючому і, киваючи своєю великою круглою головою, рушив до дверей кімнати свідків.

Він шукав мене очима, але так і не побачив. Тоді я підвівся й почав помалу протовплюватися крізь юрбу до виходу. З залу засідань ми з Рультабієм вибралися майже водночас. Мій друг привітав мене зі щирою радістю. Він був щасливий і балакучий. Тріумфуючи, тряс мені руки.

— Мій любий друже, — сказав я йому, — я не розпитуватиму вас, навіщо ви їздили до Америки. Адже ви мені, безперечно, відповісте так само, як і судді, що зможете це пояснити лише о пів на сьому…

— Ні, зовсім ні, любий Сенклер! Я вам негайно поясню, навіщо туди їздив, тому що ви мій друг! А їздив, щоб дізнатися ім’я другої половини вбивці!

— Що ви кажете? Он як?! Ім’я другої половини…

— Саме так. Коли ми з вами востаннє залишали Гландьє, я вже знав обидві половини вбивці, а крім того, ім’я однієї з цих половин. І до Америки я їздив, щоб відшукати ім’я другої відомої мені половини…

Ми саме входили до кімнати свідків. Присутні оточили Рультабія, усіляко вказуючи йому свою прихильність. Репортер відповідав усім надзвичайно люб’язно, хіба що з Артуром Рейсом повівся підкреслено холодно. Коли до кімнати ввійшов Фредерік Ларсан, Рультабій підійшов до нього й нагородив одним з тих рукостискань, болючим секретом яких володів лише він і після яких відчуття було таке, немов у вас перебиті пальці. Рультабій, певно, не мав сумніву в тому, що він обійшов суперника, якщо вже виказав свою симпатію в такий спосіб. Ларсан усміхався, певний у собі, і розпитував Рультабія, навіщо той їздив до Америки. Сама люб’язність, Рультабій підхопив суперника під руку й почав розповідати якісь анекдоти про свої мандри. Коли відділились від гурту й заговорили про щось серйозніше, я з делікатності за ними не послідував, а вирішив повернутися до залу засідань, адже мені було дуже цікаво послухати, як допитуватимуть інших свідків. Зайнявши своє місце, я відчув, що публіка не надає особливого значення тому, що відбувається зараз, і з нетерпінням чекає пів на сьому.

Нарешті пробило пів на сьому, і Жозефа Рультабія знову запросили до зали. Неможливо змалювати хвилювання, яке охопило натовп, коли він ішов до майданчика для свідків. Усі погляди були спрямовані на нього, люди затамували подих. Робер Дарзак підхопився з лави підсудних. Обличчя його було бліде, як у мерця.

Суддя врочисто звернувся до свідка:

— Я не підводжу вас до присяги, шановний. Офіційно вас не викликали до суду. Однак, сподіваюся, немає потреби пояснювати вам важливість того, що ви збираєтеся сповістити тут. — І додав із погрозою в голосі: — Важливість того… принаймні для вас, якщо не для інших!..

— Я свідомий цього! — Рультабій спокійнісінько дивився на суддю.

— Ну то почнімо, — підохотив судця. — Ми з вами говорили про глухий закутень подвір’я, де опинився злочинець, і ви пообіцяли розповісти нам о пів на сьому, в який спосіб він утік звідти, а також назвати його ім’я. Час настав, пане Рультабій, а ми ще й досі нічого не знаємо!

— Так ось! — почав Рультабій посеред такої мертвої тиші, що я