Читати книгу - "Літопис Руський. Повість минулих літ"

«А ти наш єси. Поклонився ти єси нашому старійшині і нам». Він же говорив їм: «Ваш старійшина є антихрист, а ви — біси його єсте». І осіняв він себе хресним знаменням, і вони тоді щезали. А іноді ж знову вночі приходили вони до нього, страх на нього наводячи або ману [напускаючи], ніби ото багато народу з мотиками і з рискалями [з'являлося], говорячи: «Розкопаємо печеру осю і його тут загребем». Інші ж говорили: «Утікай, Ісакію, вони хотять тебе загребти». І він говорив до них: «Коли б ви людьми були, то вдень би ходили. А ви єсте тьма, і ві тьмі ходите, тьма вас забере». І осінявся він хресним знаменням, і вони щезали. А іншим разом страхали вони його в образі ведмежім, іноді ж — лютим звіром, іноді ж — волом, а то змії повзли до нього, а то [з'являлися] жаби, і миші, і всяк гад. Та не змогли вони йому нічого-таки вчинити, і сказали йому: «Ісакію! Побідив ти нас єси!» Він же сказав: «Оскільки ж ви колись побідили мене були в образі Ісуса Христа і в ангельському, недостойними будучи того образу, то тепер являєтесь ви в образі звіриному і скотському, зміями і гадом, якими ото ви самі і є, бридкі, погані на вигляд». І відразу погибли біси од нього, і відтоді не було йому капості од бісів. Як він і сам розповідав: «Було ото мені три роки борні сеї».

Чорти перед Ісакієм. Мал. XIII (XV) ст.

А потім став він [іще] строгіше жити, і воздержуватися, і постити, і не спати. І так жив він [і] скончав живоття своє. І розболівся він у печері, і однесли його, недужого, в монастир, і до восьмого дня скончався він у господі. Ігумен же Іоанн і братія, спрятавши тіло його, погребли його.

Такі ото були чорноризці Феодосієвого монастиря, що сіяють і по смерті, яко світила, і молять бога за сущу тут братію, і за тих, що приносять [пожертви] в монастир, і за мирську братію, [затих], що в ньому й нині добродійним життям живуть, спільно, вкупі, у співах, і в молитвах, і в послуху на славу богу всемогущему, і Феодосієвими молитвами бережені. Йому ж слава вовіки. Амінь[468].

У РІК 1075

У РІК 6583 [1075]. Почата була Стефаном-ігуменом церква Печерська над підвалинами: бо від основи Феодосія почав, а на підвалинах Стефан почав, — і закінчена вона була на третій рік, місяця липня в перший день[469].

Ізборник Святослава 1073 р. Фронтиспіс.

У сей же рік прийшли посли із Німців до Святослава[470], і Святослав, величаючись, показав їм багатство своє. Вони ж, побачивши незчисленне множество злота, і срібла, і паволок, сказали: «Воно за ніщо ж є, бо се лежить мертве. Військо[471] є лучче за се, бо мужі добудуть і більше од сього». Так похвалився Єзекія, цар іудейський, перед послами царя вавілонського[472] [Меродахбаладана], а все його було забрано у Вавілон. Так і по смерті сього [Святослава] всі маєтності [його] розсипались нарізно.

Святослав Ярославич показує німцям своє багатство. Мал. XIII (XV) ст.

У РІК 1076

У РІК 6584 [1076]. Ходив Володимир, син Всеволодів, і Олег, син[473] Святославів, ляхам у поміч на Чехів[474].

Печать Всеволода-Андрія Ярославича. Печать Мстислава-Федора Володимировича.

У сей же рік преставився Святослав, син Ярославів, місяця грудня у двадцять і сьомий [день] од розрізування гулі [на шиї] і покладений був у Чернігові, в [церкві] святого Спаса. І сів після нього Всеволод на столі [в Києві] місяця січня в перший день.

У сей же рік родився у Володимира син Мстислав[475], онук Всеволодів.

У РІК 1077

У РІК 6585 [1077]. Рушив Ізяслав з ляхами [до Києва], а Всеволод пішов насупротив йому. І коли Всеволод був [у поході], в Чернігові сів Борис [Вячеславич] місяця травня [у] четвертий день. І було княжіння його вісім днів, і втік він у Тмуторокань до Романа [Святославича].

Всеволод же вийшов супроти брата Ізяслава на Волинь і вчинив мир. І, прийшовши, Ізяслав сів у Києві місяця липня [у] п'ятнадцятий день.

Олег же, Святославів син, перебував у Всеволода в Чернігові.

У РІК 1078

У РІК 6586 [1078]. Утік Олег, син Святославів, до Тмутороканя од Всеволода місяця квітня в десятий день.

У сей же рік убитий був Гліб, Святославів син, у Заволоччі. Був же Гліб милостивий до убогих і гостелюбний, старання мав до церков, [був] гарячий у вірі і кроткий, з виду гарний. Тіло ж його покладено було в Чернігові за святим Спасом місяця липня у двадцять і третій день.

Коли замість нього в Новгороді сидів Святополк, син Ізяславів, Ярополк [Ізяславич] сидів у Вишгороді, а Володимир.[Всеволодович] сидів у Смоленську, привів Олег і Борис поганих на Руську землю, і пішли вони обидва з половцями на Всеволода. Всеволод тоді виступив проти них на [річці] Сожиці[476], і перемогли половці русь, і багато було вбито тут: убитий був тут [воєвода] Іван Жирославич, і [боярин] Туки, Чюдинів брат, і [воєвода] Порей, і багато інших місяця серпня у двадцять і п'ятий день.

Олег же і Борис прийшли до Чернігова, думаючи, що вони подолали. Та їм, які землі Руській багато зла вчинили, проливши кров християнську, [довелось узнати], що за кров ту од рук їхніх одплатить бог, [довелось] одвіт дати за погиблі душі християнськії.

Всеволод же прийшов до брата свого Ізяслава в Київ, і, поцілувавшись, сіли вони обоє, і розповів йому Всеволод усе, що сталося. І сказав йому Ізяслав: «Брате, не тужи. Ти ж бачиш, скільки мені приключилося лиха? Спершу бо чи не вигнали мене і майно моє [чи не] розграбували? А яку потім я вину вчинив? А чи не вигнали ви мене, оба брати мої? І чи не блукав я по чужих землях і майна [не] був позбавлений, хоч не зробив я ніякого ж зла? І нині, брате, не тужімо. Якщо буде нам частка в Руській землі — то обом, якщо позбавлені будемо — то обидва. Я зложу голову свою за тебе». І, це сказавши, утішив він Всеволода, і повелів збирати воїв од малого до великого.