Читати книгу - "Нарис Історії ОУН"

до нападу були вже закінчені. Російський большевицький уряд вислав 17 грудня ультимативну ноту українському урядові, домагаючись визнати в Україні диктатуру совєтів, повернути назад зброю роззброєним большевицьким бандам, що приготовляли протиукраїнське повстання і не перепускати через Україну козачих військ на Дон, Кубань, Урал і Сибір, щоб таким чином помогти большевикам повалити тамошні крайові уряди. Ультимат закінчувався виповідженням війни Україні. „Коли на протязі 48 годин не буде задовільної відповіді – писалося в ультиматі – то Совєт Народніх Комісарів (так називався російський большевицький уряд) – буде вважати Центральну Раду в стані війни проти совєтської влади в Росії і в Україні”.[29] Український уряд відкинув большевицькі домагання. Воєнна аґресія большевиків мала бути замаскована покликанням на поміч большевицьких військ від харківських комуністів, але цей плян маскування не вдався, бо спроба большевицького повстання з7 Харкові вночі на 16 грудня була здавлена українськими військами. Щойно, коли большевицькі війська здобули Харків 25 грудня 1917, під їхньою охороною Всеросійська Комуністична Партія (большевиків) – ВКП(б) – зорганізувала там з-поміж своїх поплечників совєтський український уряд. Для замаскування воєнної аґресії це було вже запізно.

„Харківський уряд – пише В. Голуб[30] – був створений для того, щоб надати війні (большевицької Росії) проти Української Народньої Республіки клясового громадського, внутрішнього характеру, а не характеру війни між Росією й Україною. Спираючись на російську Червону ґвардію „Курського напрямку” під командою Антонова-Овсієнка, Червона Армія під загальною командою Юрія Коцюбинського та Муравйова почала наступ на Київ”. Цей уряд складався з „народніх секретарів”, що взагалі не знали української мови.

Один з таких „народніх секретарів” – пише М. Стахів[31] – що був українського походження, В. Шахрай, говорив другому большевикові, Ґ. Лапчинському тоді таке: „Що це за уряд „український”, що його члени зовсім не знають і не хочуть знати української мови? Що не тільки не користаються жадним впливом серед українського суспільства, але воно навіть ніколи й не чуло раніше їхніх прізвищ? Що я за „український військовий міністер”, коли всі українізовані частини в Харкові роззброюються, бо вони не хочуть іти за мною на оборону радянської влади? За єдину військову підпору для нашої боротьби проти Центральної Ради ми маємо лише військо, що привів на Україну Антонов і що на все українське дивиться як на вороже і контрреволюційне”.

Большевицькі війська здобули Лівобережжя і деякі полоси на Правобережній Україні, включно з Києвом, знищивши перед тим по дорозі на Київ, дня 29 січня, під Крутами студентський курінь. В часі відступу перед офензивою Центральна Рада заключила 9 лютого 1918 року корисний мир з Німеччиною, Австро-Угорщиною, Болгарією і Туреччиною, які визнали Україну державою, а дві перші держави дали Україні військову допомогу в заміну за допомогу хлібом. Большевицькі війська за три місяці були вигнані з України, а уряд „Совєтської Української Республіки” перестав існувати. Він ухвалою від, 20 квітня 1918 року розв'язався в Таганрозі і скасував існування цієї фіктивної совєтської „республіки” в Україні.

Другу військову аґресію проти України приготовили большевики на 1 грудня 1918 року і знову створили для маскування другий фіктивний уряд України – цим разом за кордонами України, в Курську – під назвою „Тимчасове Робітничо-Селянське Правительство України”. Сталін, тодішній секретар Російської КП(б), покликав в Курську на засідання намічених ним на міністрів („секретарів”) російських комуністів і повідомив їх, що ЦК Російської КП(б), тобто чужий закордонний чинник, як відмічає М. Стахів[32], ухвалив створити совєтський уряд України.[33] На думку призначених до цього уряду „міністрів” ніякої України, хоч би і в формі совєтській, не треба, бо це справа реакційна, але вони підпорядкувалися ухвалі ЦК партії і цей уряд створили. В маніфесті про створення цього наказного „уряду” була надрукована така погроза: „Всякий, хто примушує або намовляє виконувати розпорядження гетьмана або Центральної Ради чи їх аґентів на місцях, підлягає розстрілові на місці”.

Без виповідження війни Україні, большевики пересунули крадькома малі частини російської совєтської армії під Харків і концентричною атакою здобули його. У відповідь на ноту Українського Уряду спинити аґресію на Україну, і відкликати російські війська, большевики не призналися до нападу і відповіли:

„Ніякого війська Російської Соціялістичної Совєтської Республіки в Україні немає. Військова акція на українській території в цей момент провадиться поміж військами Директорії (Української Народної Республіки) і військами Українського Совєтського Уряду, який є цілком незалежний. Поміж Україною і Совєтською Росією немає тепер ніяких збройних сутичок”.

Цих історичних фактів про початки підбою України вистачить, щоб нагадати методи підступу і крутійств, яких ужили російські большевики, щоб обдурювати, що не вони завоювали Україну брутальною силою з зовні, але що самі українці загнали її в російську неволю.

БОЛЬШЕВИЦЬКА ОКУПАЦІЙНА ВЛАДА

Большевицька інвазія принесла Україні не лише чужу окупацію, жадобну заволодіти багатствами завойованої колонії, експлуатувати її [...]

Фіктивні большевицькі уряди

[...]ких прислужників большевицькі фіктивні уряди в Україні. Цих спроб було кілька.

У Харкові партійна конференція членів Російської КП оголосила себе „Всеукраїнським З'їздом Рад” і – в противагу до Української Центральної Ради – створила 26 грудня 1917 р. переважно з чужинців нібито законодатне тіло під назвою „Всеукраїнська Центральна Рада Депутатів”, що незадовго перезвала себе на російський лад на „Центральний Виконавчий Комітет України” (пізніше ВУЦВК). Разом з цим вони проголосили свій „уряд” для України під назвою „Народній Секретаріят”.

На голову ЦВКУ поставили на показ спершу обмосковленого робітника Медведева, після нього москаля С. Бакінського (псевдо), а потім українського большевика Володимира Затонського, що був одночасно членом Совнаркому Росії. „Прем'єром уряду” тобто „Народного Секретаріяту” став від 4 березня 1918 р. український большевик Микола Скрипник. Він і Василь ШахРай, військовий міністер без війська[34] – це були два українці на 13 членів цього большевицького уряду України. Створення ЦВКУ і „Народного Секретаріяту” коментується тепер большевиками як початок утворення УССР. На ділі це був безсилий пропаґандивний трюк і фікція, бо від листопада 1917 р. Совнаркомом Росії був призначений Йосиф Сталін з своїм штабом керувати з-за кордону всією большевицькою акцією на Україні. Ціла стратегія і тактика війни й диверсії проти України була в його руках, незалежно від усяких борсань творених ним лялькових театрів. Харківський „уряд”, не виконавши своїх завдань щодо приєднання населення, сам ліквідував себе.

Майже рік після вигнання большевиків з України в грудні 1918 року, Сталін змонтував поза межами України, в Курську, другий „уряд” для України