Читати книгу - "Одіссея капітана Блада"

красивого будинку, з якого капітан Блад створив свою власну домівку, влаштувавши оце нараду з ватажками корсарів. Адмірал виявив таку витримку після катастрофи, що віце-губернатору стало соромно за себе, а тому, вручаючи Бладу відповідь, він тримався досить зухвало, чим неодмінно задобрив би адмірала, якби той міг усе побачити.

— Невже саме так він і казав? — спитав капітан Блад з легкою посмішкою, хоча серце його стислося від провалу його марних погроз. — Так, так, шкода, що адмірал упертий. Саме через це він і втратив свій флот. Ну що ж, він втратить і це чудове місто. Я ненавиджу кровопролиття, та що вдієш. Завтра вранці сюди принесуть оберемки хмизу, і, можливо, побачивши заграву пожеж, адмірал повірить, що Пітер Блад дотримує слова. Можете йти, доне Франціско.

Засмучений віце-губернатор вийшов, ледве пересуваючи ноги, у супроводі охорони, його миттєва лють геть вичерпалась.

Але не встиг він відійти, як підскочив Каузак, що був на нараді, зібраній після отримання відповіді від адмірала. Його обличчя побіліло, а руки тремтіли.

— Щоб я здох, що ти скажеш тепер? — хрипко вигукнув він. І, не чекаючи відповіді, заревів: — Адмірала ж не так легко залякати. Він загнав нас у пастку і добре знається на обстановці. Дивись, так він і клюне на твою нехитру приманку! Своїм дурним листом ти тільки накликав на нас усіх погибель.

— Ти закінчив? — тихо спитав Блад, коли француз зупинився, щоб перевести дух.

— Ще ні.

— То позбав мене решти. Нічого нового ти, нещасний боягузе, усе одно не скажеш і не допоможеш нічим.

— А що скажеш ти? Та? Що ти скажеш?

— Дідько, звідки я знаю? Я сподівався почути від тебе розумну пораду. Але коли ти тремтиш за власну шкуру, то зроби милість і забирайся геть з усіма своїми однодумцями. Я певен, що адмірал зрадіє, коли почує, що нас поменшало та ще за таких обставин. Можете скористатися шлюпкою. Все одно з вас користі ні на гріш.

— Це будуть вирішувати мої люди, — відповів Каузак, проковтнувши лють, і рішучою ходою рушив до своєї команди.

Наступного дня рано вранці він знову звернувся до Блада. Знайшов його на самоті на вулиці — капітан крокував туди й назад, схиливши голову на груди. Каузак переплутав уважність зі зневірою. Кожен із нас шукає та знаходить в іншого те, що хоче знайти.

— Ми вирішили скористатися з твоєї поради, капітане, — заявив він понуро, але з якоюсь зневагою.

Капітан Блад помовчав, понуривши плечі й заклавши руки за спину. Він спокійно розглядав флібустьєра. Каузак вів далі:

— Сьоґодні вночі одним із своїх хлопців я послав іспанському адміралові листа. Я повідомив про свою згоду порвати з тобою й капітулювати, якщо він дозволить нам вийти звідси з військовими почестями. Щойно я дістав відповідь. Адмірал приймає нашу пропозицію за умови, що ми нічого із собою не візьмемо. Мої люди вже споряджають шлюп, і ми вирушаємо негайно.

— Bon voyage[17], — сказав капітан Блад. Кивнувши, він повернувся на підборах та знову поринув у роздуми.

— Це все, що ти можеш мені сказати? — закричав Каузак.

— Ні, є ще дещо, — відповів Блад, навіть не повернувши голови. — Але я знаю, що це тобі не сподобається.

— Ха! Тоді адью, мій капітане, — уїдливо додав Каузак: — Переконаний, що ми не зустрінемося.

— Сподіваюсь, — відповів Блад.

Між тим, не встигли дезертири знятися з якоря, Бладові повідомили, що віце-губернатор благає про нову зустріч. Дон Франціско своєю поведінкою показав, що нічні роздуми пішли йому на користь: вони посилили його побоювання за долю міста і до краю розпалили обурення непохитністю адмірала.

Капітан Блад радо його прийняв.

— Доброго ранку вам, дон Франсіско. Я відклав багаття до вечора. У темряві це буде величніше.

Дон Франсіско, маленький нервовий літній чоловічок, попри своє високе походження, хоробрістю не відзначався. Тому він одразу ж перейшов до справи:

— Я прийшов, щоб благати вас, дон Педро, не чіпати міста ще три дні. А за цей час я зроблю все, щоб зібрати викуп, якого ви вимагаєте і в якому відмовив вам дон Міґель.

Капітан Блад, насупивши темні брови над світлими очима, підійшов до нього:

— І де ж ви його візьмете? — спитав він зі здивуванням.

Дон Франсіско похитав головою.

— Це має залишатися тільки моєю справою, — відповів він. — Я знаю, де можна знайти гроші. До того ж мої співвітчизники повинні додати свій внесок. Відпустіть мене тільки на три дні на моє слово честі — і я все зроблю. Заручником у вас залишається мій син.

Віце-губернатор почав умовляти Блада, але той рішуче обірвав його:

— Святі угодники! Дон Франціско, як я бачу, ви смілива людина, коли наважилися прийти до мене з такою байкою! Вам, кажете, відоме місце, де взяти викуп, але ви чомусь мовчите, де саме. А що ви заспіваєте, коли вам між пальці всунуть ґноти, що палають?

Хоча дон Франсіско і зблід, але знову заперечно похитав головою.

— Таке виробляли Морґан, Л’Оллоне та інші пірати. Але це не шлях капітана Блада. Коли б я мав хоч крихту сумніву, то не сказав би вам жодного слова.

Капітан засміявся.

— Старий шахраю, — сказав він. — Ви граєте на моєму марнославстві, чи не так?

— На вашій честі, капітане!

— Честь пірата? Та ви збожеволіли!

— На честі капітана Блада, — наполягав дон Франсіско. — Про вас кажуть, що ви воюєте, як джентльмен.

Капітан Блад знову засміявся з гірким єхидством (слід відзначити, що дон Франсіско побоюватися