Читати книжки он-лайн » Публіцистика 📰🎙️💬 » Скандал сторіччя. Тексти для газет і журналів (1950–1984)

Читати книгу - "Скандал сторіччя. Тексти для газет і журналів (1950–1984)"

154
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 54 55 56 ... 88
Перейти на сторінку:
пайка, вирахувана для того, аби кожен кубинець споживав нормальну частку денних калорій. Були спеціальні набори продуктів для дітей, відповідно до віку, і всі, кому було менше чотирнадцяти років, мали право на літр молока щодня. Пізніше стало бракувати цвяхів, миючих засобів, електричних лампочок та багатьох інших товарів домашнього вжитку, і проблемою влади було не регламентувати, а діставати їх. Найдивовижніше було переконуватися, наскільки ота нав’язана ворогом скрута очищала суспільну мораль. Того ж року, коли було введено карткову систему, сталася так звана Карибська криза, яку англійський історик Г’ю Томас назвав найсерйознішою в історії людства, і переважаюча більшість кубинського народу протягом місяця перебувала в бойовій готовності, не покидаючи своїх бойових постів, доки небезпеку вдалось відвернути, вони були готові з рушницями протистояти атомній бомбі. Посеред тієї масової мобілізації, якої було би достатньо, аби розладнати будь-яку добре налагоджену економіку, промислове виробництво досягло небувалих показників, на фабриках перестали прогулювати і обходили перешкоди, які за менш драматичних обставин були б фатальними. Телефоністка з Нью-Йорка якось сказала своїй кубинській колезі, що в Сполучених Штатах дуже налякані тим, що може статися.

— Натомість ми тут дуже спокійні, — відповіла їй кубинка. — Урешті-решт, атомна бомба не завдає болю.

Країна тоді виробляла достатньо взуття, аби кожен мешканець Куби міг купити одну пару на рік, тож розподіл здійснювався через школи і робочі центри. Лише в серпні 1963 року, коли вже майже всі магазини зачинились, бо продавати було буквально нічого, було регламентовано розподіл одягу. Спочатку кожному виділяли по дев’ять виробів, серед них чоловічі штани, чоловіча і жіноча білизна і деякі текстильні товари, але вже за рік їхню кількість збільшили до п’ятнадцяти.

Те Різдво було першим за революції, яке святкували без молочного поросяти і нуги, іграшки також розподіляли по карточках. Утім, завдяки якраз картковій системі, було це також перше Різдво в історії Куби, коли всі без винятку діти отримали принаймні одну іграшку. Попри потужну радянську допомогу і підтримку Китайської Народної Республіки, яка в той час була не менш щедрою, і попри підмогу численних спеціалістів із соціалістичного табору і країн Латинської Америки, блокада тоді була невідворотною дійсністю, що проникала навіть в найбільш потайні тріщини щоденного життя і приспішувала новий невідворотний курс історії Куби. Зв’язки з рештою світу були зведені до життєво необхідного мінімуму. П’ять щоденних рейсів в Маямі і два щотижневих компанії «Кубана де Авіасьйон» у Нью-Йорк після Карибської кризи анулювали. Нечисленні авіалінії Латинської Америки, які мали рейси на Кубу, скасовували їх у міру того, як їхні країни розривали дипломатичні і торгові зв’язки, лишився тільки один щотижневий рейс із Мексики, яка багато років служила пуповиною із рештою Америки, але також каналом проникнення підривних та шпигунських служб зі Сполучених Штатів. «Кубана де Авіасьйон», флот якої скоротився до епічних авіалайнерів Bristol Britannia, єдиних, чиє обслуговування можна було забезпечити спеціальними угодами з англійськими виробниками, здійснювала майже акробатичний рейс полярним маршрутом до Праги. Чартер з Каракаса, що за тисячу кілометрів від кубинського узбережжя, мусив облітати півсвіту, аби потрапити в Гавану. Зв’язуватися по телефону із рештою світу доводилось через Маямі чи Нью-Йорк під контролем секретних служб Сполучених Штатів з допомогою доісторичного підводного кабелю, що його якось порвав кубинський корабель, який вийшов із Гаванської бухти, тягнучи за собою якір, який забув підняти. Єдиним джерелом енергії були п’ять мільйонів тонн нафти, яку радянські танкери щороку транспортували з берегів Балтійського моря на відстань дванадцять тисяч кілометрів із частотою один корабель кожні п’ятдесят три години. «Оксфорд», корабель ЦРУ, оснащений розмаїтим шпигунським обладнанням, протягом кількох років патрулював територіальні води Куби, пильнуючи, аби жодна капіталістична країна, за винятком дуже небагатьох, які наважувалися, не йшла супроти волі Сполучених Штатів. Крім того, це була розрахована провокація на виду в усього світу. З Малекону Гавани чи з горішніх кварталів Сантьяго вночі було видно сяючий силует того провокативного судна, яке стояло на якорі в місцевих територіальних водах.

Можливо, небагато кубинців пам’ятали, що трьома століттями раніше по той бік Карибського моря мешканці Картахени-де-Індіас пережили схожу драму. Місто обложили сто двадцять найкращих кораблів англійського флоту під командуванням адмірала Вернона із тридцятьма тисячами відбірних воїнів, багатьох з них рекрутували в американських колоніях, які пізніше стануть Сполученими Штатами. Брат Джорджа Вашингтона, майбутній визволитель цих колоній, був у генеральному штабі атакуючих військ. Картахена-де-Індіас, що славилася в тодішньому світі своїми військовими укріпленнями і страхітливою кількістю мишей в підземних стоках, опиралася облозі із нездоланною люттю, попри те, що врешті-решт її мешканці стали харчуватися, чим могли: від кори дерев до шкіри ослонів. Через кілька місяців, виснажені воєнною доблестю обложених і знищені жовтою лихоманкою, дизентерією і спекою, переможені англійці відступили. Натомість мешканці міста були живі й здорові, але з’їли усіх до однієї мишей.

Звісно, багатьом кубинцям була відома ця драма. Та їхнє дивне історичне чуття не давало їм думати, що вона може повторитися. Ніхто не міг би уявити непевного Нового 1964 року, що настануть ще гірші часи тієї залізної й жорстокої блокади, коли дійде до того, що у багатьох домівках і майже усіх громадських закладах не буде навіть питної води.


Листопад-грудень 1978 року,

«Альтернатіва», Богота

Примара Нобелівської премії

Щороку у ці дні великих письменників непокоїть примара: Нобелівська премія з літератури. Хорхе Луїс Борхес, один з найбільших і також один з найпостійніших кандидатів, в одному інтерв’ю у пресі якось ремствував з приводу двох місяців сум’яття, на яке його прирікають авгури. Та це неминуче: Борхес — письменник найвищих мистецьких чеснот серед іспаномовних, і не можна вимагати, аби його лиш з милосердя виключили зі щорічних прогнозів. Погано те, що кінцевий результат залежить не від власного права кандидата і навіть не від суду богів, а від незбагненної волі членів Шведської академії.

Я не пригадую точного прогнозу. Зазвичай нагороджені здаються найбільше заскоченими. Коли ірландський драматург Семюел Бекет в 1969 році дізнався по телефону новину про свою нагороду, то в замішанні вигукнув: «Боже, яка халепа!» Пабло Неруда в 1971 році дізнався новину за три дні до того, як її було опубліковано — через конфіденційне послання зі Шведської академії. Однак наступного вечора він запросив компанію друзів повечеряти в Парижі, де тоді був послом Чилі, і жоден з нас не знав,

1 ... 54 55 56 ... 88
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Скандал сторіччя. Тексти для газет і журналів (1950–1984)», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Скандал сторіччя. Тексти для газет і журналів (1950–1984)"