Читати книгу - "Тінь перемоги"

і офіцерів, 884 танки, 3178 гармат, сотні тисяч тон боєприпасів, пального, запасних частин, продовольства. 2.

У Кремлі наміри Гітлера на другу половину літа і ранню осінь 1941 року оцінювали по-різному. Як завжди начальник Генерального штабу генерал армії Г. К. Жуков все знав, все розумів, все передбачав. А дурний Сталін нічого не знав, нічого розумів і нічого не передбачав. Жуков про це розповідав так: 29 липня він зателефонував Й. В. Сталіну і попросив прийняти для термінової доповіді. Ось що Жуков доповів Сталіну (Спогади та роздуми. Стор. 300):

«На московському стратегічному напрямку німці в найближчі дні не зможуть вести наступальну операцію, оскільки вони понесли занадто великі втрати. В них немає тут великих стратегічних резервів для забезпечення правого і лівого крила групи армій "Центр"; на ленінградському напрямку без додаткових сил німці не зможуть почати операції з захоплення Ленінграда і з'єднання з фінами...»

Жуков нібито доводив Сталіну: Гітлер на Москву зараз не піде, і Ленінград штурмувати не буде. Небезпека зараз інша: німецькі війська вдарять у тил Південно-Західному фронту, противник зріже все Київське угруповання. Треба війська з району Києва терміново відводити!

Сталін: А як же Київ?

Жуков: Київ здати!

Тут-то нібито і відбулася та знаменита розмова.

Сталін: Що за нісенітниця!

Жуков: Якщо ви вважаєте, що начальник Генерального штабу здатний тільки нісенітниці молоти, тоді йому тут робити нічого. Я прошу звільнити мене від обов'язків начальника Генерального штабу і послати на фронт.

Нам розповідають, що нібито така розмова була, і після нього Сталін зняв Жукова з посади начальника Генерального штабу і призначив командувачем Резервного фронту. Ось на чолі Резервного фронту Жуков і провів блискучу наступальну операцію під Єльнею.

Слід звернути увагу ось на що. Гітлер вагався: на Москву чи на Київ? Але вибору в нього по суті не було. Обидва рішення однаково спокусливі. З одного боку: ось вона беззахисна Москва за триста кілометрів. З іншого боку: якщо не йти на Москву, а повернути на Київ, тоді без зусиль можна розгромити мільйонне угруповання радянських військ. Що краще?

У той же час обидва рішення були однаково програшними. Якщо йти на Москву, то до бездоріжжя не буде захоплена Україна і тоді за Україну доведеться воювати восени і взимку. А якщо в серпні йти на Україну, тоді до настання бездоріжжя не буде захоплена Москва. Тоді бій за Москву випадає на осінь і зиму. Можна вибрати одне, можна - інше, але при будь-якому виборі від бруду, морозу і снігу вже не ухилитися. У будь-якому випадку війна вже вийшла затяжною без перспективи німецької перемоги. А ще ж треба і Ленінград захопити. Не можна залишати Крим Сталіну. Крим - це бази радянської авіації для розгрому нафтової промисловості Румунії. Гітлер і це розумів. Тому вагався.

Від того, що обидва напрямки були і однаково привабливими і однаково безвихідними, Гітлер не знав що вибрати. Ймовірність прийняття одного чи іншого рішення була приблизно однаковою. Тому передбачити, на що саме зважиться Гітлер, було практично неможливо.

Ми тепер знаємо, що після довгих вагань і суперечок остаточне рішення Гітлер прийняв 21 серпня: на Москву поки не йти, а повернути на південь у тил київського угруповання радянських військ. Але наш геніальний Жуков (якщо вірити його мемуарам) ще 29 липня точно знав, яке саме рішення прийме Гітлер. Так він нібито Сталіну й доповідав: на Москву не підуть. Підуть на Київ!

Бідний Гітлер 29 липня 1941 року гриз нігті, не знаючи, на що зважитись, і ще три тижні гриз, не знаючи: на Москву чи на Київ? І невтямки було Гітлеру, що великий Жуков з відстані в півтори тисячі кілометрів прочитав його думки за три тижні до того, як вони прийшли в гітлерівську голову.

3.

Припустимо, все під Єльнею було так, як розповідають агітатори: перша в ході війни успішна наступальна операція радянських військ, масовий героїзм, народження радянської гвардії, і Жуков - організатор і натхненник...

Але ми поставимо питання: навіщо? Кому й навіщо була потрібна наступальна операція під Єльнею?

Повернемося до пророкувань Жукова від 29 липня 1941 року. Жуков нібито знав наперед, що Гітлер на Москву не піде, він піде на Київ. Нібито за ці пророкування дурний Сталін зняв Жукова з посади начальника Генерального штабу. Гаразд. Повіримо.

Тепер звернімо увагу на дії Жукова. Він півтора місяця штурмує Єльнинський виступ через те, що це плацдарм для наступу на Москву, хоча сам нібито знає: ніхто в даний момент на Москву наступати не збирається.

Жуков нібито передбачив, що буде німецький удар в обхід Києва. І ось противник такого удару завдав. В районі Києва в оточенні гинуть шість радянських армій. Сили Ґудеріана теж закінчуються. Ґудеріан розповідає, що був змушений кинути в бій останній резерв - роту охорони командного пункту. Штаб Ґудеріана залишився без охорони. У його резерві не було взагалі нічого, жодного солдата. От би Жукову не витрачати сили на непотрібні атаки Єльнинського виступу, а стати в глуху оборону. Вивільнені дивізії треба було кидати на допомогу арміям, замкненим у Київському оточенні. Сили Ґудеріана вичерпуються. Зайва соломинка ламає хребет верблюдові. Якби Жуков частиною своїх дивізій ударив по тилах 2-ї танкової групи, то найбільша перемога Ґудеріана під Києвом могла обернутися великою катастрофою. 2-а танкова група розтяглася на величезних просторах маючи незахищені фланги й тили. Танки - вперед! А позаду танків - нескінченні колони тилових підрозділів: госпіталі, ремонтні батальйони, незліченні колони транспортних машин з пальним, боєприпасами, польові кухні та інше, та інше. Все це гранично вразливе. Але без цього танкова група не може жити і воювати. От би Жукову по тилах Ґудеріана вдарити!