Читати книгу - "Анабазис. Похід 10000 еллінів"

них, перелякалися і побігли до кораблів. Були і серед нас такі, що, клянусь Зевсом, дехто жахнувся. /23/ Але я подався до солдатів і запитав їх, у чому справа. Серед них були і такі, які взагалі нічого не знали, але попри це тримали каміння в руках. А коли я перестрів якогось обізнаного чоловіка, той сказав мені, що агораноми страшенно кривдять військо. /24/ У цей час хтось запримітив агоранома Зеларха, що прямував до моря, і закричав. Почувши крик, солдати кинулися за Зелархом, немов вигулькнув вепр чи олень. /25/ А керасунтці, уздрівши, що натовп мчить у їхній бік, подумали, що він, мабуть, пре на них, кинулися щодуху навтьоки прямо у море. Разом з ними туди ж кинулися і деякі з нас, і хто не вмів плавати, потонув. /26/ Як вам подобаються такі справи? Адже ці люди не вчинили нам жодного зла, проте вони злякалися нас так, наче якихось скажених псів».

«Поміркуйте, в якому становищі опиниться наше військо, якщо так триватиме далі. /27/ Ви ж уже не зможете приймати спільне рішення про оголошення війни чи укладення миру, натомість кожен самохіть діятиме так, як йому заманеться. І якщо до вас прийдуть посли для укладання миру або з якоїсь іншої справи, то кожен, хто захоче, зможе вбити їх, а відтак ще й нас підбурюватимуть зневажати наміри посланців. /28/ Потім, і ті начальники, яких ви всі обираєте, не матимуть жодної поваги, бо ж кожен, пхаючись у командири і вигукуючи „бий, бий“, зможе на свій розсуд прикінчити як начальника, так і будь-кого з вашого середовища, якщо лишень знайдуться люди, які ладні підтримати його, як це мало місце нині. /29/ Погляньте, що наробили ці самозвані стратеги. Агораном Зеларх, якщо він справді винен перед вами, утік і сховався, уникнувши кари; якщо ж за ним немає провини, то, значить, він утік від війська, боячись безневинно загинути без суду. /30/ А ті, хто повбивав послів, наробили такого, що вам тепер, єдиним з-поміж усіх еллінів, не можна без зброї з’являтися в Керасунт. А стосовно вбитих, яких раніше самі вбивці пропонували нам поховати, то після згаданих подій вже небезпечно було б підбирати їхні тіла, прийшовши навіть з берлом посла[228]. Хто ж захоче іти послом після того, як він сам убив послів? /31/ А втім, ми, стратеги, просили керасунтців поховати вбитих. Тож коли подібні вчинки комусь до вподоби, мовляв, наче так і треба, то зізнайтеся в цьому відверто, і тоді, тішачись таким становищем, кожен на майбутнє, очікуючи повторення тих же подій, неодмінно виставлятиме охорону у себе і розташується в укріпленому місці. /32/ Але якщо ви вважаєте такі вчинки звірячими, нелюдськими, то припиняйте їх. А то, клянуся Зевсом, як нам приносити з приємністю в душі жертви богам, якщо чинимо такі лихі діла? /33/ Яке дружнє місто прийме нас, бачачи в нашому середовищі таке неподобство? Хто відважиться підвозити нам продовольство, якщо нас матимуть за блюзнірів у таких важливих справах? І хто, насамкінець, за таких умов хвалитиме нас, хай навіть ми самі вважали себе гідними гучної слави за власну звитягу? Адже ми також, як на мене, сказали б, що подібні вчинки роблять лише злочинці».

/34/ Тоді всі піднялися і заявили, що призвідців треба покарати і надалі запобігати будь-яким беззаконням, а коли хто-небудь скоїть такий вчинок, то скарати його на горло; стратеги мусять віддати до суду винних; має також відбутися суд над кожним, хто після смерті Кіра виявився порушником; суддями ж вони поставили лохагів[229]. За порадою Ксенофонта і жерців, вирішили звершити належний обряд.

Розділ 8

/1/ Було вирішено також зажадати звіту від стратегів за минулий час. І коли вони це зробили, то Філесію й Ксантіклові довелося сплатити штраф у 20 мін за нестачу корабельних товарів, які вони охороняли, а Софенетові — штраф у 10 мін за те, що, будучи командиром, він недбало виконував свої обов’язки.

А Ксенофонта деякі солдати звинуватили в жорстокому поводженні з ними і, крім того, у самоуправстві. /2/ Ксенофонт звелів першому обвинувачеві сказати, де і за що той був побитий. Той відповів: «Там, де ми гинули від холоду і де було дуже багато снігу». /3/ Ксенофонт сказав: «Справді, якщо під час такого холоду, про який ти кажеш, — коли і хліба бракувало, і не було бодай краплини вина, щоб зігрітися, і ми знемагали від злигоднів, а вороги йшли за нами по п’ятах, — якщо у такий час я лютував, то й не дивно, що я казився дужче за ослів, про яких кажуть, що жодна втома не вгамовує їхньої впертості. /4/ А втім, скажи, за що я тебе бив. Чи тому, що просив у тебе щось і ти не давав, чи я вимагав що-небудь назад, чи я виробляв щось у п’яному стані?». /5/ Оскільки він нічого з цього не підтвердив, то Ксенофонт запитав його, чи служив він гоплітом. «Ні», — сказав він. «А може, ти був пелтастом?» «Теж ні, — відповів він, — товариші доручили мені гнати мула, хоч я і народився вільним». /6/ Тут Ксенофонт впізнав його і запитав: «Чи не ти, бува, віз із собою хворого?». «Клянусь Зевсом, так, — відповів він, — ти ж примусив мене до цього