Читати книгу - "Не озирайся і мовчи"

Трохи старіший хіба. Тільки цей ліс… дивно.

Хлопець не міг поворухнутися, щелепи наче склеїлися.

— Де ти взяв її? — запитав Арсен.

— В Інтернеті.

— Якийсь сайт?

— Ага. — Маркові вуха палали, та він продовжував брехати: — Якийсь чувак робить колажі: типу, старе фото Рівного, плюс природа, і… Зараз нема мережі, я покажу тобі потім.

Арсен віддав онукові смартфон. Багаття поволі догорало. Дід підвівся, розім’яв ноги.

— Котра там?

Хлопчак активував екран.

— Уже майже північ.

— Незабаром буде Марс.

— Ага.

— Не агакай. Де зійде, знаєш?

— Отам. — Марк махнув правою рукою собі за спину.

— Правильно, — підтвердив Арсен. — На південному сході.

Хлопчак зняв окуляри, похукав на скельця, протер їх краєм кофти. Одягати назад поки що не став.

— Діду.

— Ну.

— Мені треба нові окуляри.

Старий моряк ледь спохмурнів.

— У цих уже погано бачиш?

— Не через те. Просто хочу нові, ну, поміняти.

— То скажи матері.

Короткозоро мружачись, хлопець поглянув на округлі скельця.

— Не хочу, — а потім стиха додав: — Я хочу, щоб ти пішов зі мною вибирати оправу. Бо в цій я на маньяка схожий.

Арсен усміхнувся скупою, ледь помітною посмішкою, і проказав:

— Добре. Щось придумаємо.

33

Вони загасили багаття і через півгодини за допомогою контролера спрямували телескоп на Марс. Іще півгодини прововтузившись із налаштуваннями, Марк залишився розчарованим. Попри те що Марс розташований у кілька разів ближче до Землі, ніж Юпітер, у телескоп він мав вигляд значно менший за газового гіганта — невелика, жовто-коричнева, злегка розмита з боків кулька. Марк так і не побачив ні льодяних шапок, ні елементів рельєфу. Фобоса та Деймоса також не було видно. Супутники Марса надто малі, і щоб роздивитися їх із Землі, потрібен значно потужніший телескоп.

За чверть до другої ночі дід із онуком скерували «Celestron» на Сатурн. Зображення було нечітким (напевно, через погіршення атмосферних умов), зате вдавалося розрізнити кільця.

О третій ранку, присвічуючи ліхтариками, Арсен із Марком склали телескоп, після чого полізли до намету. Хлопчак заснув, щойно загорнувся у спальник. Дід іще якийсь час лежав із розплющеними очима.

Упевнившись, що Марк міцно заснув, Арсен навпомацки відшукав онуків смартфон. Підтягнув його до себе та, натиснувши бокову кнопку, активував. «Meizu» залив намет слабким монохромним світлом. Старий моряк досі користувався кнопковим телефоном і мав доволі туманне уявлення про те, як функціонує Інтернет, але загалом розумів, як поводитися зі смартфоном. Він сторожко глипнув на Марка. Хлопчак не ворушився. Арсен розкрив галерею та вивів на екран знімок дерев’яного будинку на схилі лісистого пагорба. На кілька секунд залип у фото. Потім провів пальцем справа наліво. На екрані виник новий знімок, на якому був той самий двоповерховий будинок з еркерами та слуховим вікном. Різниця між зображеннями простежувалась, проте незначна, ледве помітна: трохи інший ракурс, трохи інша точка фокусу. Дід іще раз провів великим пальцем по екрану. Новий знімок — і знову той самий будинок…

34

У неділю вранці, 20 березня, Арсен прокинувся незадовго до восьмої, коли сонце вже висіло понад кронами дерев на лівому березі Горині. Він розпалив вогнище, почекав, доки догорять рештки дров, після чого запік у вугіллі картоплю. О пів на дев’яту розторсав онука. Вони поснідали, передивилися зроблені вночі світлини нічного неба, потому ще якийсь час поблукали лісом. О пів на другу почали збиратися додому.

Дорогою до Рівного Марк закуняв, прочунявши лише на в’їзді в місто. Поки дід вів автомобіль залитими сонцем вулицями до центру, хлопчак міркував, чи можна за адресою вже не існуючого будинку дізнатися про його мешканців. Марк здогадувався, що якісь записи повинні були зберегтися, щоправда, лише приблизно уявляв, де їх шукати, — домова книга ЖЕКу? архіви в паспортному столі? — і зовсім не знав, як переконати, щоб йому їх показали. Хай там як, він не сумнівався, що цю інформацію можна роздобути. Значно важче за прізвищем віднайти фото, бо без знімка, який має побачити Соня, весь пошук беззмістовний. Коли Арсен підвів свій «Lanos» до підземного паркінгу під багатоповерхівкою на Квітки-Основ’яненка, Марк вагався, чи не попросити допомоги в діда, проте вирішив нічого не казати. Арсен почне розпитувати, а брехати вдруге хлопцеві не хотілося.

Прийнявши душ, Марк завалився на ліжко й проспав без задніх ніг до шостої вечора. Коли прокинувся, думки все ще крутилися довкола того, як відшукати людину за адресою, проте найперше, що він зробив, — це запустив на планшеті «Google Earth». У цій програмі було передбачено одну функцію, що вигідно вирізняла її поряд із сервісом «Google Maps», а саме — «Google Earth» давала змогу переглянути супутникові знімки за різні роки, але не раніше від 2003-го.

Хлопчак увів у рядку адрес «Рівне, Квітки-Основ’яненка» — система миттю перекинула його до центру Рівного, — а тоді перемкнувся на панель керування часом. Його багатоповерхівку здали в експлуатацію 2011-го, отже, будувати почали 2010-го чи 2009-го. Можливо, раніше. Марк перемістив повзунок до позначки 2006, припустивши, що 2006-го дерев’яний будинок, на місці якого звели висотку, ще мусив стояти, і втупився в екран. За секунду програма вивела на екран архівну фотографію. Багатоповерхівка щезла, а на її місці з’явився ветхий котедж із двома трапецієподібними еркерами та трикутним слуховим вікном на горищі. Жодних сумнівів, його дід не помилився — раніше на місці висотної новобудови на Квітки-Основ’яненка стояв дерев’яний будинок зі світу по той бік ліфта.

Потому хлопчак відкрив «Google» та ввів у пошуковому рядку запит: «пошук прізвища за адресою». Сервер видав близько трьох мільйонів посилань. Кілька перших статей виявилися феноменально безглуздими: в одній радили найняти приватного детектива, в іншій автор пропонував скористатися соцмережами. «Як можна писати таку маячню? — злостився Марк. — Як ти скористаєшся соцмережами, не знаючи прізвища?» Передостання стаття на першій сторінці результатів несподівано зацікавила. Директор галузевого архіву Служби безпеки України давав поради, як шукати інформацію про родичів, які померли чи виїхали за кордон. Марк пробіг очима один з абзаців.

Інтернет-пошук в Україні:

inn.rozshuk.com.ua — база із даними, актуальними на початок 2000-х років; є гібридом декількох інших баз і може слугувати джерелом у ході розшуку інформації про мешканців невеликих населених пунктів;

nomer.org — телефонний довідник стаціонарних номерів, трохи застарілий, із базою, яку не оновлювали з середини 2000-х, проте певною мірою інформативною під час пошуку.

Перше посилання не працювало, зате друге вивело його до незграбно оформленого сайту із базою даних стаціонарних телефонних номерів України. Пошук по базі можна було здійснювати і за адресою, і за номером чи іменем.

Хлопчак змарнував кілька хвилин, поки з’ясував, що сайт під