Читати книгу - "Усі птахи в небі (ЛП)"

пішов у коледж, щоб стати вчителем у середній школі. Я завжди вважав, що вони будуть щасливішими, якщо розійдуться, навіть якщо це мої батьки, і я втрачу свою сім'ю. А як твої?

— Вони, ну... добре, — сказала Патриція. — Вони фактично відреклися від мене на кілька років, але цього року зробили велике зусилля над собою для відновлення зв'язку. — Вона зітхнула і засмоктала ще трохи диму з люльки у вигляді голови ельфа, хоча її горло почало царапати. — Це все завдяки моїй сестрі, нібито. Роберту постійно заарештовують або її забирає "Швидка допомога". Вона завжди була такою, її вистачало на капості за нас обох. Тепер раптом мої батьки помітили, що я тримаюся роботи і не маю судимостей, і вони вирішили, що я можу бути доброю донькою. Ніби Роберту і мене можна просто поміняти місцями. Я поняття не маю, що робити.

Лоуренс зібрався щось сказати, але прийшла Ізабель. Вона промокла, бо був дощ, а експериментальна конфігуюча парасолька застряла в неоптимальній формі, судячи з серйозного шуму, який видавав механізм, тому ліва сторона Ізабель була мокрою, у той час як права була повністю сухою. У неї більше не було довгих коричневих кісок, які вона носила, коли він вперше зустрівся з нею, ще будучи дитиною, замість того вона накручувала своє волосся у боб.

— О, дорогенька, — сказав Лоуренс. — Нарешті лорд Умбер відпустив тебе. — Цей саркастичний псевдонім ще не вловлював ніхто, але він продовжував намагатися.

Ізабель тільки фиркнула та кинула лорда Умбера у кухонну раковину, щоб з нього стекла вода. Лорд Умбер застогнав і спробував перетворитись у форму, яка повинна була захистити раковину від будь-яких внутрішніх опадів. Але знову застряг, видаючи гучний шум.

— Не круто. — Ізабель скорчила гримасу. — Зовсім. Простий парасоль був би кращим. О, привіт! — Вона стерла достатньо вологи з очей, щоб побачити незнайому молоду жінку, яка сиділа на дивані. — Приємно познайомитись. Я Ізабель.

Патриція сказала своє ім'я, і вони потисли одна одній руки, а потім Ізабель вибігла, щоб вилізти з напівсухого одягу. Коли вона повернулася, у неї в руках була пляшка бренді. Вона сіла на дивані поруч із Патрицією і вони зав'язали невелику розмову про погоду і такі місця на світі, де дощі велика рідкість.

— Я думаю, що чула про вас, — сказала Ізабель Патриції. — Ви повернулися до Лоуренса майже так, як і я. Здається, він притягує людей на все життя. — Вона подивилася на Лоуренса, який повернув їй погляд, відчуваючи, що повинен це зробити.

Вони були досить високо у горах — незважаючи на її назву, більша частина Прихованої долини була крутим схилом. У вітальні були намальовані вікна з видом на сад за ними, що спускався по схилу з верхівками дерев далі. Potrero Hill стояв на пагорбі, з власними деревами та дворівневими будинками. Нижня кімната мала високу стелю, на яку вели спіральні сходи — на верхньому рівні були спальня, ванна кімната та кабінет Ізабель, з балконом і видом на долину. Спальня Лоуренса була в декількох кроках, на іншій стороні кухні, з видом на крихітний задній дворик.

Вони заказали столик і вважали, що дощ припинився вже достатньо давно, щоб ризикнути спуститися по схилу і повечеряти. Вечір був теплим, незважаючи на масивні калюжі на вулиці внизу та хмари на горизонті. Лоуренс йшов між Ізабель і Патрицією, і усвідомлював, що жінки здирають з нього шкіру, розмовляючи про нього так, ніби його тут не було.

— Як Лоуренс зрештою опинився у цьому будинку? — запитала Патриція Ізабель.

Ізабель розповіла їй про те, як Лоуренс утік з дому, щоби побачити ракету, коли був хлопчиком.

— Відтоді я стежила за Лоуренсом, і коли він закінчив роботу в МІТ, я запропонувала йому на деякий час свою вільну кімнату. Власне, Лоуренс тут майже не буває; Я вперше його бачу на цьому тижні. Що може означати лише одне: марафон "Червоний карлик".

Лоуренс вів велике шоу, і хоч зараз закотив очі, він мав бажання і настрій для тривалого марафону.

Зі свого боку, Ізабель щойно повернулася з Гренландії, де Мілтон Дірт створював сховище, яке мало протриматися десять тисяч років, і буде відкрите лише після вирішення деякої математичної проблеми.

— Воно виглядає як притулок для бомб, схрещений з магазином Кедді і похоронним кабінетом високого класу. Все з блискучої сталі та хрому, з мармуром і скляними перегородками.

— Що буде в сховищі? — запитала Патриція. — Насіння? Генетичний матеріал?

— Ні, — сказала Ізабель. — Мілтон каже, що ті, хто відкриє сховище через п'ять або десять тисяч років, будуть мати багато їстівних культур, або їх не буде взагалі. Там технологічне та наукове знання нашого часу. Схеми, плани, в основному інструкції з експлуатації та відновлення нашого рівня технології, в тому числі деякі ідеї щодо того, що робити, якщо немає викопного палива та деяких інших природних елементів, або які недоступні. Сховище підніме рівень науки приблизно на початок дев'ятнадцятого століття для тих, хто його знайде. Що може бути для нащадків ривком уперед. Принаймні, сховище буде легко знайти: одна частина електроніки в цьому місці буде світити вертикальним променем світла, і буде спалахувати двічі на день протягом щонайменше десяти тисяч років. Це була одна з найважчих частин для реалізації.

— Це несерйозний проект, — сказав Лоуренс, перейшовши вулицю Кастро. — Мілтон вважає, що людство зміниться через сто років, що значно менше кількох тисяч. Це лише його спосіб хеджування