Читати книгу - "Чужі скелети"

збагнув до кінця, для чого ти мене покликала… тоді, тієї ночі…

— Ніхто інший мені не допоможе, — Юлії не хотілося втішати самолюбство Сахновського фразою про порив, який несподівано охопив її тієї страшної ночі. В цій ситуації головне — аби вона могла пояснити кожен свій учинок собі.

— Нехай так, — погодився Антон. — Закрили цю тему: ти покликала — я кинув усе і примчав.

— До речі, хіба це не співпадає з твоїм бажанням покинути все взагалі? Маю на увазі — в Києві. Хтось, здається, обмовлявся про перспективу почати нове життя…

Антонові не хотілося визнавати вголос правоту цієї жінки. У ставленні до якої він, до всього іншого, ще не визначився остаточно. Юлія подобалася йому — та між ними стояв її мертвий брат, завдяки якому вони дивним чином познайомилися. Та він, сам того не бажаючи, запитав:

— Якщо ти виконаєш свою програму-мінімум і дізнаєшся про найгірший учинок у біографії Руслана, ти заспокоїшся? Він дасть тобі спокій?

Юлія несподівано посміхнулася.

— За це і люблю чоловіків.

— За що?

— Ви здебільшого можете двома реченнями раціонально підсумувати наші жіночі емоції. Так, я справді хочу, аби він дав мені спокій. Для цього треба хоча б частково виконати те, що я задумала і почала. Тепер, коли це з’ясовано, скажи — допоможеш?

— Не зовсім розумію чим.

— А я й сама не знаю, — чесно призналася Юлія. — Просто хочеться, аби поруч хтось був. Може, давай коньяку?

Сахновський знизав плечима. Сприйнявши це за позитивну відповідь, Юлія підхопилася з крісла, принесла з бару пляшку, почату ними ще того вечора, як вона вирішила з якогось дива поставити на стіл оці самі канделябри, один із яких урятував їй життя. їсти нічого не хотілося. Запропонувала Сахновському — той теж відмовився. Обох у результаті цілком задовольнив коньяк із цукерками.

— Як думаєш, хто вона? Ця жінка, Чорна… — запитала згодом Юлія.

— Тут мої думки ні до чого. За мене кримінальні справи думають. Послужний список у неї — сама ж знаєш.

— Так, Саша Петриківський говорив. Страшна жінка… Знаєш, я навіть подумати тоді не могла, що вона глухоніма.

— Ну, це не найстрашніше. Кажу ж тобі — немає значення, що думаю про неї я. Важливіше насправді — що про неї думають твої приятелі з міліції. Не знаєш? Не казали тобі? — (Гараніна зробила ковток коньяку і похитала головою). — Я тобі скажу: вони ніяк не пов’язують її появу спочатку під твоїми, а потім під моїми вікнами з Русланом.

— Ти, значить, не згоден.

— Я поясню, але спочатку скажу, з чим я згоден, Юлю. Тобі це не сподобається — але послухай, — він теж зробив ковток коньяку. — Є версія про те, що твій брат розігрував власне викрадення, і в якийсь момент серце, без того перевантажене і хворе, таки не витримало. Кажу тобі, як лікар: це могло статися в будь-який момент. Я консультувався, до речі, з цього приводу в Києві з колегами… І ти теж погодься: на твого брата все це дуже схоже. Аж до того, що він дозволив імовірним спільникам себе зв’язати. Зображати жертву — то до кінця, хіба ні?

— Ну-ну… Ти ведеш до того, що насправді мої пошуки не мають жодного смислу?

— Пусте коливання повітря, — впевнено заявив Антон. — Нема складу злочину.

— Не обговорюється, — відрубала Юлія.

— Хай так, — Сахновський зробив іще один ковток. — Давай тоді повернемося до Жанни Чорної. Міліція не хоче шукати зв’язку між нею та твоїм братом. Це навісить на них додаткові турботи і в принципі ніяк не змінить основної версії — про нещасний випадок. Проте, — він багатозначно підніс пальця, — зв'язок, швидше за все, існує. І розкриває деякі не відомі нам подробиці з Русланового життя. Дивись: Жанна не просто злодійка і наркоманка — вона волоцюга. Бомжиха по суті. Такий точно спосіб життя вів твій брат. Ось у якийсь момент і зустрілися дві самотності, хіба не може такого бути? Я б навіть припустив, що Жанна Чорна — дівчина твого брата.

Сказавши так, Антон зрозумів, як химерно та кумедно це твердження прозвучало для стороннього вуха. Але зрозуміла це і Юлія.

Похилившись уперед, вона поставила бокал із коньяком на стіл.

Потім повільно підвелася, підійшла до Антона впритул, нависнула над ним скелею, коротко замахнулася і хльостко ляснула його по щоці.

Сахновський чекав чого завгодно, тільки не такого, тому в перший момент розгубився. Скориставшись цим, Юлія відважила йому другий ляпас, та втретє бити себе лікар не дозволив: рвучко підвівся, одночасно перехопивши її руку своєю. Замах другою, лівою рукою — але і лівий зап’ясток опинився в лещатах міцної, хоча й не грубої на вигляд, п’ятірні хірурга.

Якийсь час вони боролися: Юля намагалася вирвати руки, Антон не давав їй це зробити, тримав і не відпускав. Нарешті розтиснув пальці, відштовхнувши жінку від себе, повернувся, збираючись забратися геть із її незрозумілого життя, та замість цього знов повернувся до Юлії всім корпусом.

їхні погляди зустрілися.

Антон першим зробив крок до Юлії. Тепер його руки дужо стискали її плечі.

За мить його губи міцно і палко цілували її.

Вони цілувалися, мов спраглі підлітки — до болю, до нестями, до крові.

…На другий поверх, у спальню, не піднімалися. Кімната для гостей із незручною канапою виявилася ближче.

8.

— То що ти хотів сказати?

— Битися не будеш?

— Буду.

— Бийся.

— Говори.

— Повтори ще раз, як менти характеризували Жанну Чорну?

— Жорстока, злобна, психічно неврівноважена…