Читати книгу - "Вулиця Червоних Троянд"

Над нічним містом стояла задушлива спека. Вентилятор не справлявся з гарячим повітрям, насиченим випарами бензину, воно струмувало знизу, з темних вулиць та площ у вікно чотирнадцятиповерхового будинку.

Хиталися нейлонові штори, мерехтіли кольорові вогні реклам. Матова лампа на високій підставці кидала притамоване світло на похмуре, непорушне обличчя Уррена.

Напроти Уррена сидів у кріслі чоловік років тридцяти п’яти, його одяг наче зливався з сутінками кабінету, тільки строката, недбало пов’язана краватка та комір сорочки виділялися плямами. На тонкому носі блищали краплини поту, вузько поставлені очі дивилися Уррену в перенісся. Він делікатно двома пальцями тримав авторучку над розкритим блокнотом.

— Заховайте свого «паркера», Чілз, — проскрипів Уррен, не повертаючи голови до співбесідника. — Я не люблю, коли людина не покладається на свою пам’ять. Якраз цього бракувало вашому попередникові майору Вентрісу, він занадто вірив у силу паперів та стенограм і мало тривожив свій мозок. Це з ним кепсько пожартувало… Тепер скажіть мені, Чілз, вам не доводилося чути про нафту, густота якої досягає одиниці? Не поспішайте з відповіддю, я ще не скінчив… І друге запитання: ви цікавилися коли-небудь явищами, що виникають на великих морських глибинах у зв’язку з величезним тиском води?

З хвилину Чілз зосереджено думав. Уррен бачив, що він підбирає потрібні слова.

— Здається, я розумію хід ваших думок, містер Уррен, — голос Чіл за був тихий, вкрадливий, він скромно опускав очі, коли починав говорити. — Ви маєте на увазі фізичні властивості деяких речовин, здатних змінюватися під високим тиском?

— Так, саме це я мав на увазі, — пробурмотів Уррен.

— Відповім коротко. Глибоко цим питанням не займався. Обізнаний лише в межах істин, відомих людині, яка має певне відношення до науки, точніше — до фізики. Гази, наприклад, занурені у воду, зринають на поверхню. Проте при певних умовах спостерігається протилежне. Якщо взяти інертний газ ксенон, то під тиском у шістдесят атмосфер він перетвориться на рідину, важчу від води. Звідси висновок: на глибині шістсот метрів, де тиск дорівнюватиме шістдесяти атмосферам, ксенон затоне, спуститься на дно. Те саме можна сказати про радон, пропан, ізобутан… Уррен зупинив його.

— Не захоплюйтесь. Не відхиляйтесь від головного. Мене цікавить нафта, не газ.

Чілз витер хусточкою спітнілий ніс, заздро глянув на коробку з сигарами.

— Поміркуємо, — сказав він. — Насамперед, нафта теж легша від води. Звичайна нафта. Але є нафта, густота якої близька до одиниці. Коли таку нафту піддати, як і ксенон, тискові у шістдесят атмосфер, тобто, коли вона опиниться на глибині шістсот метрів під водою, то повинна… Гм, ви задали цікаве запитання, містер Уррен. Нафта, густота якої близька до одиниці, теж не спливе на поверхню, вона… затоне. Так, затоне! Слово честі, містер Уррен, ваша думка гідна уваги спеціалістів. Дивуюся, чому досі ніхто не висунув проблему…

— О! Чілз, ви далеко підете. Ви дивуєтесь. Ви сказали — «проблему», — Уррен схопився з крісла, підбіг до стіни. — Поверніть лампу сюди!

Світло впало на велику карту. Там, де голубів океан, виднілася позначка олівцем. Уррен тицьнув сигарою в карту.

— Бачите? Те, що, на вашу думку, ніким не висунуте як проблема, вже стало для декого роботою. Місце, позначене на карті, — це координати радянського судна «Супутник». Ви знаєте, Чілз, як сколихнула світ звістка про відкриття інженера Бранюка. Газети ще й досі кричать про «Підземний факел». Це нафта, Чілз. А нафта — в нафта. Тут жарти короткі… Недавно Бранюкові присвоєно докторську ступінь. Після його виступу на Міжнародному конгресі нафтовиків він став почесним членом наукових товариств кількох країн, і за останніми, поки що неофіційними даними, Бранюк очолив відділ великого інституту. З усім, що стосується Бранюка, ви познайомитесь детально, матеріали зібрано в картотеці в сейфі номер чотири. Ви, Чілз, кінчили коледж, людина технічно підкована, у вашій особі щасливе поєднання розвідника і фахівця певного профілю, чого, на жаль, був позбавлений бідолаха Вентріс. Ви ловите думки на льоту. Це добре… То слухайте далі. Шість днів тому «Супутник» ліг у дрейф ось тут. На борту знаходиться Бранюк та члени його експедиції, не рахуючи команди. «Супутник» — своєрідна плавуча науково-дослідна лабораторія з найновішим обладнанням для глибоководних розвідок. Мета експедиції — розшуки підводних покладів нафти. Росіяни, як бачите, раніше, ніж ми з вами, врахували властивості деяких речовин. Якщо їм пощастить здійснити свій намір… Чілз, вам треба втлумачувати, що означатимуть у руках Радянського Союзу ті мільйонотонні підводні цистерни, якщо вони існують, плюс нафта, добута за допомогою їхнього «Підземного факела»?

— Не треба, містер Уррен.

— Отже, нас цікавить «Супутник» і все, що пов’язане з роботою експедиції на його борту. Коли я кажу «нас», то насамперед маю на увазі шефа, ви розумієте. Йдеться не тільки про практичний бік справи, а також про наш престиж. Шеф, як мені відомо, висуває свій план дослідження підводних глибин паралельно з експедицією Бранюка, але поки ми зберемося… Знову нас можуть випередити росіяни, Чілз. Чекати ніколи. Ми з вами повинні вжити заходів своїм шляхом. Думайте, Чілз, сушіть голову, від вас вимагається поки що одне: не випускати «Супутника» з поля зору, домогтися, щоб до нас надходили точні відомості про хід роботи експедиції Бранюка…

Чілз підвівся, мовчки вклонився.

Уррен залишився сам. Він стояв біля стіни і довго дивився на обведений олівцем кружечок, на блакить географічної карти.

Десь на океанських хвилях гойдалося радянське судно «Супутник». Уррен наче хотів розгледіти крізь полотно карти та сигарний дим, що робиться на борту «Супутника», в його каютах, наче хотів почути, про віщо розмовляють і чим зайняті люди, які взялися розкрити ще одну таємницю природи.

Та карта німа. Вона нічого не могла сказати.