Читати книгу - "Плавучий острiв"

160° західної довготи. До цього архіпелагу, що дістав спочатку ймення Манджія, потім Гервея і врешті було названо ім’ям Кука, який висів там 1770 року, входять острови Манджія, Раротонга, Атіу, Мітієро, Гервей, Пальмерстон, Хеджмейстер та. інші. Населення цих островів, маорійського походження, кількість якого зменшилась в останній час від двадцяти тисяч до дванадцяти, складається з полінезійських малайців, що їх європейські місіонери обернули в християнську віру. Ці остров’яни, що завжди прагнули до незалежності, вперто опирались чужоземним загарбникам. Вони все ще вважають себе за господарів на своїй землі, хоч щодалі все більше підпадають під протекціоністські впливи (всім добре відомо, що це означає) уряду англійської Австралії.

Перший острів, що зустрічається на шляху Стандарт-Айленду, це Манджія, найзначніший і найнаселеніший, — справжня столиця архіпелагу. За маршрутом тут має бути двотижнева стоянка.

Може, саме тут судилось Пеншіна познайомитися з справжніми дикунами — такими, які змальовані, в «Робінзоні Крузо», що їх він марно шукав на Маркізьких островах, на островах Товариства і Нука-Хіва? Чи ж задовольнить наш парижанин свою цікавість? Чи ж побачить він справжніх канібалів, здатних виявити свою природу?

— Мій старий Цорне, — каже він того дня до свого товариша, — якщо й тут немає людоїдів, то їх немає ніде!

— Я міг би тобі відповісти: а що мені до цього? — відказує цей колючий їжак. — Але я питаю тебе: чому ніде?

— Тому що на острові, який зветься «Манджія», можуть жити лише людоїди[110].

І Пеніпіна ледве встигає ухилитися від стусана, якого він заробив за свій гидкий жарт.

Та чи є людоїди на Манджії, чи ні, «Його високості» так і не щастить зазнайомитися з ними.

Дійсно, коли Стандарт-Айленд наблизився до Манджії на відстань однієї милі, з її порту вийшла пірога й попрямувала до Штирборт-Гарбора. На ній прибув англійський резидент, звичайний протестантський пастор? який з куди більшим успіхом, ніж тубільні вожді, запроваджував на острові жорстоку тиранію.

Превелебний отець посідає найкращі землі на цьому острові, який має тридцять миль у обводі, чотири тисячі мешканців, дбайливо оброблені поля, розкішні плантації таро, ароурута й іньяма. В столиці острова Оухоре, під горою, що наїжилася кокосовими пальмами, хлібними, манговими й перцевими деревами, стоїть вигідний пасторів будинок, оточений квітучим садом, де буяють півонії, гарденії, колеа. Його влада спирається на мутої, тубільну поліцію, перед загоном якої схиляються манджійські монархи. Мутої забороняють населенню лазити по деревах, полювати й ловити рибу неділями й святами, гуляти після дев’ятої години вечора й купувати харч за іншими цінами, ніж довільно встановлені властями. Порушникам загрожує штраф, що сплачується в піастрах (піастр дорівнює п’яти франкам), значна частина яких ллється в кишені не надто перебірливого пастора.

З піроги виліз опецькуватий чоловічок, портовий офіцер підійшов до нього, і вони привіталися.

— Від імені короля й королеви Манджії, - каже англієць, — передаю привітання губернаторові Стандарт-Айленду.

— Я уповноважений прийняти їх і подякувати вам, пане резиденте, — відповідає офіцер, — а наш губернатор особисто засвідчить своє шанування…

— Його ясновельможність матиме добру зустріч, — каже резидент, шахраювате лице якого виявляє хитрість і зажерливість.

— Я гадаю, санітарний стан Стандарт-Айленду не залишає бажати нічого кращого? — солоденько питає він.

— Чудовий, як завжди.

— Можливо, проте, є захворювання на тиф, інфлуенцу, віспу або які інші заразливі хвороби…

— Навіть нежитю ні в кого немає, пане резиденте. Подбайте, будь ласка, про надання нам відповідного свідоцтва, і як тільки ми дійдемо до місця нашої стоянки, одразу встановимо постійний зв’язок з Манджією.

— Річ у тому, — відповідає пастор, дещо вагаючись, — якщо хвороби…

— Я повторюю: їх і признаки немає.

— Отже, мешканці Стандарт-Айленду мають намір висісти на берег?..

— Звичайно… як вони висідали нещодавно на східних островах.

— Дуже добре… дуже добре… — відповідає товстунчик. — Будьте певні, їх зустрінуть якнайкраще, в разі якщо немає пошесті…

— Жодної, ще раз підтверджую.

— Ну що ж, хай висідають… хоч і багато… Мешканці чудово їх зустрінуть, адже манджійці дуже гостинні… Але тільки…

— Що тільки?

- Їхні величності у згоді з радою вождів ухвалили, що на Манджії, а також і на інших островах архіпелагу, чужоземці повинні оплачувати право зійти на берег…

— Оплачувати?

— Так… у розмірі двох піастрів. Дещиця, як ви бачите… два піастри з кожного, хто ступить на землю архіпелагу.

Цілком очевидно, що сам резидент і запропонував цей закон, а король, королева і рада вождів лише схвалили його; ясно і те, що чимала частина прибутків з цього нового джерела потрапить у руки його, превелебності… Однак на островах східної частини Тихого океану ніколи й мови не було про такий податок, і портовий офіцер не зміг приховати свого здивування.

— Ви це серйозно кажете? — запитав він.

— Цілком серйозно, — підтвердив резидент, — і ми не впустимо нікого, хто не сплатить цих двох піастрів…

— Гаразд! — відповів офіцер.

Потім, попрощавшися з резидентом, він іде до телефону й переказує комодорові всю розмову.

Етель Сімкоо з’єднується з губернатором. Чи ж личить плавучому острову зупинятися перед Манджією, якщо претензії її адміністрації такі категоричні й необґрунтовані?

На відповідь губернатора довго чекати не доводиться. Порадившись зі своїми помічниками, Сайрус Бікерстаф рішуче відмовляється скоритися цій образливій постанові. Стандарт-Айленд не робитиме стоянки ані біля Манджії, ані біля будь-якого іншого острова цього архіпелагу. Жадібний пастор залишиться зі своїми претензіями, а мільярдяни попливуть собі далі, до сусідніх морів, де тубільці не такі корисливі і не такі вимогливі.

Механіки дістають наказ пустити в рух чимдуж усі мільйони кінських сил. Ось в який спосіб Пеншіна був позбавлений втіхи потиснути руку шановним людожерам — якщо вони тут були. Та хай він