Читати книгу - "Туманність Андромеди, Іван Антонович Єфремов"

вчаться й живуть окремо, їх повсякчасні переїзди з місця на місце – теж велика витрата сил?

– Вона з лишком окупається загостренням сприймання, корисного ефекту навчання, які інакше з кожним роком неминуче падають. Ви, маленькі люди, в міру зростання й виховання перетворюєтесь на якісно різні істоти. Спільне життя різних вікових груп заважає вихованню і дратує самих учнів. Ми звели різницю до мінімуму, поділивши дітей на чотири вікові цикли, і всетаки це не досконало. Але порадимося спочатку про твої мрії і справи. Мені доведеться прочитати всім вам лекцію, і, можливо, твої питання з’ясуються самі по собі.

Реа повіряла матері свої потаємні думи з відкритою довірливістю дитини ери Кільця, що ніколи не знала образливого глузування чи нерозуміння. Дівчина була втіленням юності, яка ще не знає життя, але вже сповнена задумливого чекання. Коли дівчині сповнювалося сімнадцять, вона кінчала школу і вступала в трирічний період подвигів Геркулеса, виконуючи роботу вже серед дорослих. Після подвигів остаточно визначались потяги та здібності. Тоді починалася дворічна вища освіта, яка давала право на самостійну працю в обраній спеціальності. Протягом довголітнього життя людина встигала здобути вищу освіту з п’ятишести спеціальностей, змінюючи вид роботи, але від вибору першої і важкої діяльності – Геркулесових подвигів – залежало багато. Тому їх вибирали після старанного обмірковування і неодмінно з старшим порадником.

– У вас уже були випускні психологічні іспити? – спитала Евда.

– Були. У мене від двадцяти до двадцяти чотирьох у перших восьми групах, вісімнадцять і дев’ятнадцять у десятій і тринадцятій групах і навіть сімнадцять у сімнадцятій групі! – гордо вигукнула Реа.

– Це чудово! – зраділа Евда. – Перед тобою все відкрито. Ти не змінила вибору першого подвигу?

– Ні. Буду медсестрою на острові Забуття, а потім весь наш гурток, гурток твоїх послідовників, працюватиме в Ютландському психологічному госпіталі.

Евда не поскупилася на добродушні жарти на адресу ретельних психологів, але Реа упросила матір стати ментором для гуртківців, які так само незабаром мали обрати собі подвиги.

– Мені доведеться прожити тут до кінця відпустки, – засміялась Евда. – Що ж робитиме Веда Конг?

Реа згадала про супутницю матері.

– Вона хороша, – серйозно сказала Реа, – і майже така ж гарна, як ти!

– Значно красивіша!

– Ні, я знаю… Зовсім не тому, що ти – моя мама, – наполягала Реа. – Можливо, з першого погляду вона краща. Але в тебе є внутрішні сили, яких у Веди Конг ще немає. Я не кажу, що не буде. Коли буде – тоді…

– Затьмарить твою маму, як місяць зірку? Реа похитала головою.

– А хіба ти зостанешся на місці? Ти підеш ще далі від неї!

Евда провела рукою по гладенькому волоссю, зазирнувши в повернуте до неї обличчя дочки.

– Чи не досить похвал, дочко? Ми проґавимо час!

Веда Конг тихо йшла алеєю, заглиблюючись у кленовий гай, що шелестів вологим широким листям. Перші примари вечірнього туману намагались піднятися з близького лугу, вітер миттю розвівав їх. Веда Конг думала про рухливий спокій природи і про те, як вдало завжди вибирають місця для спорудження шкіл. ‘Дуже важливий бік виховання – це розвиток гострого сприйняття природи і тонкого спілкування з нею. Притуплення уваги до природи – це, власне, припинення розвитку людини, оскільки, розучуючись спостерігати, людина втрачає здатність узагальнювати.

Веда думала про вміння навчати – найдорогоціннішу здібність в епоху, коли, нарешті, зрозуміли, що освіта, власне, і є виховання і що тільки так можна підготувати дитину до важкого шляху людини. Звісно, основу становлять природжені якості, але ж вони можуть лишитися марними без тонкої обробки людської душі, яку створює вчитель. Вченийісторик пригадала ті далекі дні, коли вона сама була зліплена з протиріч юною істотою школи третього циклу, що тремтіла від бажання пожертвувати собою і разом з тим судила про цілий світ тільки від себе, з егоцентризмом здорової молодості. «Як багато зробили тоді вчителі – справді, немає вищої справи у нашому світі!»

Учитель – в його руках майбутнє учня, бо тільки його зусиллями людина піднімається все вище й стає все могутнішою, виконуючи найважче завдання – подолання себе самої, самолюбної жадності і невтримних бажань.

Веда Конг завернула до оточеної соснами маленької затоки, звідки долинали молоді голоси, і скоро побачила з десяток хлопців у пластмасових фартушках: усі хлопці старанно обрубували довгий дубовий брусок сокирами – інструментами, винайденими ще в печерах кам’яного віку. Юні будівельники шанобливо привітали історика і пояснили, що, наслідуючи історичних героїв, вони хочуть збудувати судно без допомоги автоматичних пилок та складальних верстатів. Корабель має попливти до руїн Карфагена, і це плавання вони хочуть здійснити під час канікул разом з учителями історії, географії та праці.

Веда побажала успіху корабельникам і хотіла іти далі. Наперед вийшов високий і тонкий юнак з зовсім жовтим волоссям.

– Ви приїхали разом з Евдою Наль? Тоді можна мені поставити кілька питань?

Веда погодилась.

– Евда Наль працює в Академії Горя і Радості. Ми вивчали суспільну організацію нашої планети і деяких інших світів, але нам ще не говорили про значення цієї Академії.

Веда розповіла про великий облік, який проводить Академія в житті суспільства, – підрахунок горя й щастя в житті окремих людей, дослідження горя за віковими групами. Далі йшов аналіз змін горя й радощів за етапами історичного розвитку людства. Якими різними б не були переживання, в масовому підсумку, опрацьованому методами великих чисел – стохастики, виходили важливі закономірності. Ради, які скеровували розвиток суспільства далі, обов’язково намагалися добитись кращих показників. Тільки коли радощів було більше або стільки ж, скільки й горя, вважалося, що суспільство розвивається успішно.

– Отже, Академія Горя і Радості найголовніша? – спитав інший хлопець з сміливими задерикуватими очима.

Інші засміялися, і перший співбесідник Веди Конг пояснив:

– Оль скрізь шукає найголовнішого. І сам мріє про великих начальників минулого.

– Небезпечний шлях, – посміхнулася Веда. – Як історик можу вам сказати, що ці великі начальники були найбільш зв’язані й залежні люди.

– Зв’язані обумовленістю своїх дій? – запитав жовтоволосий юнак.

– Так. Але це було в суспільствах ЕРС та ще раніших, які розвивалися нерівномірно й стихійно. Тепер найголовнішого немає, бо дія кожної Ради неможлива без усіх інших рад.

– А Рада Економіки? Без неї ніхто не може починати нічого великого, – обережно заперечив Оль, засоромившись, але не розгубившись.

– Це так, бо економіка – єдина реальна основа нашого існування. Але мені здається, що у вас не зовсім правильне уявлення про найголовніше… Ви вже вивчали цитоархітектоніку людського мозку?

Юнаки відповіли ствердно.

Веда попросила дати їй палицю і вивела на піску кола основних керівних закладів.

– Ось у центрі Рада Економіки.