Читати книгу - "Архів Шерлока Холмса, Артур Конан Дойль"

я вже не міг заспокоїтись, доки не переконаюся, правда це чи ні. Було вже пізно, коли я пішов спати, з нетерпінням чекаючи на завтрашню роботу.

Проте ця робота наштовхнулася на прикру перешкоду. Тільки-но я встиг випити чашку чаю і зібрався вже йти на берег, як до мене завітав інспектор Бердл із Сасекського поліційного управління - кремезний, міцний чоловік із задуманими очима, що стурбовано дивилися на мене.

- Мені відомий ваш величезний досвід, сер,- мовив він.- Я прийшов, звичайно, цілком неофіційно, тож про мої відвідини ніхто не повинен знати. Але я зовсім заплутався в цій справі Мак-Ферсона. То заарештувати мені його чи ні?

- Ви говорите про містера Яна Мердока?

- Так, сер. Тут більше нікого запідозрити. Це безлюддя - велика перевага для нас. Воно звужує коло наших розшуків. Якщо це зробив не він, то хто ж іще?

- Що ви маєте проти нього?

Він, виявилось, ішов тим самим шляхом, що і я. Враховував і Мердокову потаємну вдачу, і гарячковість, виявлену в пригоді з песиком. І давні сварки з Мак-Ферсоном, і небезпідставні здогади про їхнє суперництво в стосунках із міс Белламі. Він назвав усі мої версії, але не додав до них нічого нового, за винятком хіба того, що Мердок начебто готується звідси виїхати.

- Що я тоді робитиму, якщо я, маючи проти нього всі ці докази, дозволю йому вислизнути?

Гладкий, неповороткий інспектор був неабияк стривожений.

- Зважте самі,- мовив я,- де у ваших міркуваннях суттєві помилки. Він, звичайно, зможе легко довести свою непричетність. Того ранку Мердок до останньої хвилини був зі своїми учнями і підійшов до нас майже одразу після того, як знайшли тіло Мак-Ферсона. Візьміть до уваги й те, що він сам-один не міг би впоратись із людиною, не слабкішою за нього самого. І, нарешті, виникає ще одне питання: яким знаряддям було скоєно вбивство?

- Що ж то могло бути, коли не нагай чи батіг?

- Ви оглядали шрами? - спитав я.

- Так, оглядав. І лікар теж.

- А я старанно роздивився на них у лупу. Це особливі шрами.

- Тобто як, містере Холмсе?

Я підійшов до свого письмового столика й дістав збільшену фотографію.

- Ось мій метод у таких випадках,- пояснив я.

- Ви справді не проминаєте жодної подробиці, містере Холмсе.

- Я не був би сам собою, якби працював інакше. А тепер погляньмо на цю смугу, що оперізує праве плече. Вам нічого не впадає в око?

- Та начебто нічого...

- Але ж дуже добре видно, що смуга нерівна. Отут - глибше поранення, тут - так само. Є такі місця й на іншій смузі, нижче. Що це могло б означати?

- Уявлення не маю. А ви?

- Може, маю. А може, й ні. Незабаром я зможу сказати більше. Якщо ми встановимо, чим завдано ці рани, то суттєво наблизимось до викриття вбивці.

- Може, це й безглузда думка,- мовив полісмен,- але якби йому на спину кинули розпечену дротяну сітку, то ці глибші поранення з’явилися б у місцях перетину дротин.

- Дуже дотепне порівняння. А може, то був жорсткий дев’ятихвостий нагай із вузликами на кінцях?

- Їй-бо, містере Холмсе, ви, здається, маєте рацію.

- А може, це було щось зовсім інше, містере Бердле. Хоч як би там було, ваших здогадів для арешту замало. До того ж не забувайте про останні слова небіжчика - «лев’яча грива».

- Я подумав, що він хотів назвати ім’я...

- Так, я теж думав про це. Але якби ці слова були хоч трохи схожі на «Ян Мердок»... проте ні. Я певен, що він вигукнув: «лев’яча грива».

- А інших припущень у вас немає, містере Холмсе?

- Може, й є. Але я не хочу обговорювати їх, поки не матиму вагоміших доказів.

- А коли вони з’являться?

- Через годину, а може, й раніше.

Інспектор потер підборіддя, недовірливо позирнувши на мене:

- Хотів би я відгадати ваші думки, містере Холмсе. Може, оті рибальські човни?..

- Ні, ні, вони були надто далеко.

- То, може, це Белламі та його син-здоровань? Вони не дуже любили Мак-Ферсона. Чи не могли вони його вбити?

- Ні, ні, ви нічого не випитаєте в мене, поки я не буду готовий,- сказав я, посміхаючись.- А тепер, інспекторе, нам час повертатися до роботи. Якщо ви завітаєте до мене опівдні...

Але тут нас перервали найнесподіванішим чином, і це стало початком кінця справи Мак-Ферсона.

Вхідні двері відчинилися, в передпокої почулися непевні кроки, й до кімнати ввірвався Ян Мердок - блідий, скуйовджений, у накинутім абияк одязі; щоб утриматись на ногах, він чіплявся кістлявими пальцями за меблі.

- Бренді! Бренді! - прохрипів він і, застогнавши, впав на канапу.

Він був не сам. Слідом за ним убіг Стекгерст - простоволосий, засапаний, майже в такому самому стані, як і його супутник.

- Так, так, бренді! - вигукнув він.- Він ледь живий. Я доволік його сюди. Дорогою він двічі непритомнів.

Півсклянки бренді повернули Мердока до тями; він сперся на лікоть і скинув з плечей піджак.

- Заради Бога, олії, опію, морфію! - простогнав він.- Чого-небудь, щоб угамувати цей пекельний біль!

Ми з інспектором приголомшено скрикнули. Плече його було помережане такою самою сіткою червоних, запалених смуг, як і тіло Фіцроя Мак-Ферсона.

Страшний біль, напевно, пронизував груди бідолахи; його дихання раз по раз уривалося, обличчя чорніло, й він гарячково хапався за серце, з його чола котився рясний піт. Він міг померти першої-ліпшої миті. Але ми вливали йому до рота бренді, й кожен новий ковток повертав його до життя. Жмутки вати, вмочені в оливу, вгамовували нестерпний біль. Урешті-решт голова його важко впала на подушку. Змучене тіло поринуло в сон - останнє джерело життєвих сил. Тільки тоді біль, на щастя, покинув його - напівсонного, напівзомлілого.

Розпитувати Мердока було ніяк неможливо, але тільки-но ми переконалися, що життя його в безпеці, Стекгерст обернувся до мене.

- О Боже! - скрикнув він.- Що це таке, Холмсе? Що це таке?

- Де ви його підібрали?

- Унизу, на пляжі. На