Читати книгу - "Українська драматургія. Золота збірка, Григорій Федорович Квітка-Основ'яненко"

дочкою: хай знають усі, що не поскупились! А ось, гляньте, зелена адамашкова!

Настя. Чи шовкове, чи бавовняне?

Явдокія Пилипівна. Шовкове, на два шістдесят, та й то через те уступив, що дуже залежала матерія.

Проня. Ви не знать що, мамо!

Явдокія Пилипівна. Чого? Єй‑Богу, правда!

Голос (з-за вікна). Та й зелена ж, як рута!

Парубок (до дівчини). Тобі до лиця пристало!

Дівчина. Диво й не пристало б: якби й на тебе начепити, то на жабу б здався!

Сміх.

Проня. Чуєте, який ярмарок завели?

Явдокія Пилипівна. То пусте. Ось ще одна сукня жовтогаряча, з якогось такого чудного, що й язиком не вимовлю.

Проня. З мухленталену.

Явдокія Пилипівна. Еге ж.

Голос (з-за вікна). Ой ненько моя, як жар. Аж горить…

Парубок. От би мені, бра, на штани!

Проня. Зачиніть вікна!

Явдокія Пилипівна. Нехай дивляться: один тому час!

Проня. Тут незабаром жених буде, а вони розташувались.

Явдокія Пилипівна (знов виносить жмут білля). А ось гляньте, які мережані та тонкі хусточки до носа.

Проня. Ви ще й сорочки принесіть!

Явдокія Пилипівна. І принесу, тут нема сорому: діло світове!

Наталка. Ой які ж гарнесенькі!

Парубок (з-за вікна). Гля! Гля! На доброго козака, то нікуди й чхнути!

Міщанки (з дверей). До твого носа й пристало!

Парубок. Та й у молодої ж з добру ковіньку!

Проня. Що ж це ви тут шкандаль робите! Напустили мужви!

Явдокія Пилипівна (не слуха). А ось укривало, єдвабове, рожеве; у Флоровськім вистібали.

Настя. Славно! Та велике яке!

Наталка. Тут і трьох можна вкутати!

Міщанки (з-за дверей). Я б під таке полізла!

Парубок. Та й я б, якби попросили…

Проня. Я не можу вже цього видержати! Гетьте, мамо, з вашим приданим! Химко, зачиняй вікна та повинось оцей мотлох! Ходімо, сестрички, од шкандалю до моєї кімнати…

Настя і Наталка. Ходімо, ходімо! (Ідуть.)

Xимка вбіга, але Явдокія Пилипівна їй маха рукою, і разом розкладають на стільці всі речі.

Явдокія Пилипівна. Я ж піду стрічати гостей, а ти гукни старого!

Xимка. Добре! (Іде до вікна.)Та не лізьте притьмом у хату, одступіться од вікон! (Виходить.)

Голос (з-за вікна). Чи ба! Хтось приїхав хвайтонами. Це, либонь, жених!

Другі. Де? Де?

Інші. Гетьте! Одступіться! Ой ноги! Ноги!

Вихід X

Голохвостий і два митрополичі баси.

Голохвостий (ввіходить у фраці, при циліндрі, за ним два митрополичі баси). Оце всьо, як видите, беру: двор величезний, садок, дом і те, што в дому.

1-й бас. О, Сірки не убогі! Сіркова лавка швидко перейде на першу вулицю на Подолі.

2-й бас. Наберете в кишені добра.

Голохвостий. Авжеж, наберьом немало добра: не в дурнів удались! Через неделю міста ви й не пізнаєте сього двору. Отут на вулицю вчищу кам’яний дом первого хвисону на два етажа під бляшаною кришею; а в старий дом я буду свиней заганять.

1-й бас. Тобі пощастило, брате, єй‑Богу!

2-й бас. Тільки слухай сюди, пане Свириде: я пам’ятаю трохи дочку Сірків, здається, мов погана…

Голохвостий. То не мешаєть, пустоє, значить, дєло: аби побольше дєнєг, то ми, брат, при боцє заведемо… гм…

2-й бас. Важно!

1-й бас. Люблю!

Голохвостий (б’є по плечу). Хе-хе! (Одходить набік.)Коли б уже скрутитись швидче: у мене просто через ту Секлиту душі нєту… Ну, що як ускочить? Хоч з Києва тікай, не то што! Здається только, я їх уложив добре, да вони й у сварці, на щастя… Господи, пом’яни царя Давида і всю кротость його!

Вихід XI

Ті ж, Проня, Наталка, Настя. Проня входить манірно, за нею подруги.

Голохвостий (підліта з квітками). Позвольте, дорогая нєвєста, ради, значить, щасливєйшого для меня дня, подать вам пукета і поцєловать ручку!

Проня (соромливо бере). Ах, мерси! Бонджур!

Голохвостий. Красниє цвєти прекрасной квєтцє. (Цілує руку.)

Проня. Мерси! (Набік.)Який душка!

Голохвостий. Позвольте одрикомендовать вам моїх шахверов: Орест — знаменитий бас митрополичий, і не менче знаменита октава митрополича — Кирило…

Проня (подає руку). Очинно рада. Сєдайте.

Баси. Спасибі; ми й постоїмо.

Проня. Нєт, чого ж безпокоїться? Ще й в церкві, как дасть Бог, настоїтесь.

1-й бас. Для такої панни і потрудитись можна.

Проня. Ви мне комплімента пущаєте? Мерси!

1-й бас. Можна й припустить.

2-й бас. Стоїть.

Голохвостий. Обхожденіє понімають.

Проня. Да, модні кавалери. (Одходить під руку з Голохвостим.)

Той лебезить.

1‑й бас (до другого). Тут нас, брате, жде велика випивка!

2‑й бас. Невже? Добре приймають?

1‑й бас. Побачиш!

Настя (до Наталки). Дивись, як ота чапля маніжиться та кладе носа на плечі.

Наталка. Еге ж, ну їй уже можна…

Настя. Чіплятись на шию при всіх?

Баси підходять до них і просять під ручку.

Проня (до Голохвостого). Ах, не говоріть мінє такого, бо я как огонь зашарєюсь…

Голохвостий. Што ж дєлать, моя дорогая нєвєста, пуколько, когда ето свєтовоє дєло; да у меня просто сердце не видержить етой проволочки, єй‑Богу, может луснуть! Когда б поскоріше уже еті царамонії.

Проня. Да ужасть как долго! Я позову родителів зараз. (Іде до пекарні.)

Вихід XII

Ті ж і гості. Ввіходять поважні міщане й міщанки.

Гості. З неділею святою будьте здорові і з чесним весіллям! Дай Боже щастя сьому домові!

Міщанки. А де ж хазяї? Не видко…

Другі. Ото, певно, жених з квіткою.

Міщанки. Та й у куце ж убрався!

Другі. А нічого, з себе гарний!

Міщанки. Тільки худий, нічого й в руках подержати!

Голохвостий упада коло подруг.

Вихід XIII

Ті ж і старі Сірки, за ними Проня й Химка.

Сірко йде попереду, за ним Явдокія Пилипівна з хлібом з сіллю, Проня, похнюпивши очі; за нею у дверях становиться Химка.

Прокіп Свиридович (до Голохвостого, обнімаючи). От тепер ви вже наш: тепер нас ніхто не розлучить! Будьте ж щасливі в новій жизні!

Голохвостий цілує руку Явдокії Пилипівні.

Явдокія Пилипівна. Дай Боже вам усякого щастя й здоров’я! Любіть мою дочку: одна тільки й є!

Прокіп Свиридович (бере Проню). От передаю вам їх з рук на руки, любіть і жалуйте! (Цілує Проню.)Пошли вам Боже всякого благополучія; а ви нас, дочко, у щасті не забувайте і вибачайте вже, що ми прості!

Явдокія Пилипівна (цілує Проню і плаче). Ніхто не знає, одна мати знає, як тяжко видавати заміж одним одну дочку. Була, жила в хаті, а завтра ні до кого й слова буде промовити!

Проня. Мамо! Годі! Коли б уже швидче!

Міщанки (плачуть). Так, так! Справді!

Міщане. Не тепер, то в четвер, а все‑таки дівчат не мине те лихо!