Читати книгу - "Палай зі мною, Еліс Кларк"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Влад виконав свою обіцянку, і наступного дня прийшов та сказав, що мені немає про що турбуватися — ситуацію з кілером він владнав. І з дядьком теж.
— А де він? Що з ним, з дядьком? — питаю я, відчуваючи як серце мимоволі пришвидшує ритм.
— Він тебе більше не потурбує, — Влад знизує плечима. — Але я його не вбив, як і казав.
Тепер мені б наче треба радіти, але мене огортають сумніви. Чи правильно я зробила? Може, все-таки краще було позбутися цього “родича”, щоб він вже ніколи не з’явився на моєму горизонті? Але я усміхаюся, щоб Влад не подумав, що я знову переживаю.
— Це добре, — кажу йому. — Можна, я поїду до Алі? Хочеться її побачити.
— Я його не вбивав, — все ж додає Влад. — Не переживай. Я серйозно. Ти ж віриш мені? Налякав… Сильно. Але не більше того.
— Я вірю, — киваю. — Дякую, Владе, що турбуєшся про мене.
Мені хочеться поговорити з Алею про цю ситуацію. Просто виговоритися, щоб тривожні думки мене відпустили. Але мені здається, що Влад не дуже хоче, щоб я до неї їхала.
— Ти хвилюєшся, що я там зустріну Кирила чи Костю? — питаю я його.
— Ну, навряд ці двоє наблизяться до тебе, — він знизує плечима.
— Тоді я ненадовго з’їжджу до неї, і скоро повернуся. Бо щось вона не виходила сьогодні на зв’язок, я телефонувала, а вона не відповіла, то трохи хвилююся…
— Може, мені поїхати з тобою? — каже злегка стурбовано.
— Та це не обов’язково. Я просто попрошу охоронця зайти в будинок зі мною, думаю, цього буде достатньо. А там десь посидить в одній кімнаті, а ми в другій поговоримо з Алею…
— Добре, — киває він. — Вона твоя подруга, я розумію. Тоді їдь. Буду чекати на тебе вдома.
— Дякую! — я підходжу до нього, обіймаю і цілую. — Ти найкращий!
***
Коли ми виходимо з машини, я ще раз набираю телефон Алі, і вона нарешті мені відповідає.
— Як ти? — одразу запитую. — Я не могла до тебе додзвонитися цілий день!
— Селіно, їдь додому… — тихо відповідає вона.
— Я не покину тебе, — рішуче кажу я. — Якщо в тебе якісь проблеми, тут зі мною охоронець. Ми допоможемо.
— Ні, — каже тремтячим голосом. — Просто їдь додому.
Я підходжу до дверей і смикаю за ручку, але вони замкнені.
— Я можу відчинити, — пропонує охоронець. — В мене є відмичка. Ну, якщо так потрібно.
— Відчиняй, — кажу я. — Раптом їй погано, або ще щось? І вона не може підійти…
Він киває і дістає з кишені якісь штуки, засовує дві з них у замок, а потім додає і третю шпильку. Замок клацає і двері відчиняються.
— Я піду з вами, — говорить він.
Ми заходимо в передпокій. Я розгублено озираюся навколо. Таке враження, що тут пронісся ураган. Речі розкидані, перекинутий стілець, скалки від розбитого дзеркала устилають підлогу.
— Здається, в Алі проблеми… — кажу я. Але вона хоча б жива, це трохи заспокоює.
— Це відбулось не зараз, — підмічає охоронець. — Вночі. Судячи з того, що я бачу.
— Треба піднятися на другий поверх, може вона там, — пропоную, озираючись навкруги.
— Я піду першим, раптом вона не одна, — каже він і ми йдемо до сходів.
Тут теж все розкидано. Може, до неї вдерлися грабіжники? Але чому тоді вона не хоче мене впускати?
— Алю! — гукаю я.
Але вона не відповідає. Мені стає страшно.
— Ось це її спальня, — показую я охоронцеві на двері. Вони щільно зачинені.
Він підходить до дверей і повертає ручку, але та не піддається.
— Мені відчинити? — запитує він.
— Звичайно, раптом їй потрібна допомога!
Я вже трохи панікую. Не могла ж Аля накласти на себе руки? Чому мовчить?
Охоронець киває і швидко відчиняє двері, а потім все ж повертає ручку.
Я зазираю через його плече. Бачу подругу, яка сидить на підлозі, спершись спиною на ліжко. Поруч з нею телефон, очі заплющені, на обличчі і руках я бачу численні синці.
Кидаюсь до неї:
— Алю, що з тобою? На тебе напали?
— Я всього лише хотіла бути вільною… — шепоче вона крізь сльози.
— Хто це був? Кирило? — здогадуюся я.
— Він сказав… Сказав, що я ніколи не буду вільною… А я хотіла піти. Але я не можу піти, я не вільна, Селіно, — вона підвела на мене очі. — І ніколи не буду вільною. Я забула про це…
— Треба викликати лікаря, — кажу я. — А потім ми поїдемо звідси. Поживеш поки в нас.
— Ні, він вбʼє вас всіх, я не хочу цього. Краще я залишусь тут, — тихо відповідає Аля.
— Він побоїться Влада, — рішуче відповідаю я. — Ось побачиш, Влад неодмінно щось придумає…
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Палай зі мною, Еліс Кларк», після закриття браузера.
