Читати книгу - "Морок. Повірити у неможливе., Лія Тан"

— От і чудово! — Втрутилася Галина, й попросила. — Про це поговорите потім, а зараз всіх запрошую до вечері.

Нестор в душі зітхнув. Він не боявся розмови зі Стоцьким, адже мав, що йому сказати, хоча знав ця розмова неминуча. Підійшовши до Злати, забрав від неї сина. Малий посміхався йому, заглядаючи в очі. Пригортав малого до себе зі завмиранням у серці. Тішився, що це нарешті сталося. Піймав на собі розгублений погляд Злати, в її очах стояли сльози, від цього серце защеміло. Вона мовчала, але Нестор все зрозумів.