Читати книгу - "Академія об'єднаних талантів. Туман бажання, Лада Астра"

– А як ти тут сама? 

– Та впораюсь якось, – запевнила його.

    Герман почесав невпевнено потилицю і вийшов та через хвилину знову постукав у двері. Я ще не стигла навіть подумати, як то я маю на одній нозі все робити.

– Тримай, – він приніс мені табуретку, звичайнісіньку таку, білу табуретку. – Зараз я поставлю її в душ і ти зможеш, хм, присісти. Почекай, я ще чисті рушники та одяг принесу.

  Приніс. Все рівненько розвішав, щоб мені було зручно його дістати й вийшов зачинивши за собою двері. А я чомусь сиділа і посміхалася такою широкою посмішкою. Від вуха до вуха. Вирішила, що це наслідки стресу такі. 

   Після того, як я все відмила з себе, одягла теплу кофту Германа (в ній я, здається, і того разу була) та випила ліки, сили мене просто покинули і я відразу провалилася в сон.

 Хотіла йому щось ще сказати. Не пам'ятаю… Здається, подякувати намагалася. Але замість нормальних слів з мене вийшло якесь мугикання, а далі цілковите забуття.

ГЕРМАН

   Спить. Скрутилася калачиком і сопе собі. А він оберігає її сон. Вперше у своєму житті просто сидить і спостерігає як дівчина спить на його ліжку. З нею все ніби вперше. Він відчуває себе невпевненим у собі підлітком, який не знає що робити з дівчиною і як привернути її увагу. 

– Невже кохання так відчувається? – тихо запитав сам в себе, обережно відводячи пасмо волосся, що впало на обличчя дівчини. 
    Основне, що він зараз відчував, це страх. Він боявся, що коли вона оговтається, то холодно подякує йому і знову буде закриватись від нього, бо ж він бойовик, трясця. А ще боявся своїх почуттів, бо це щось зовсім нове для нього. Та найбільший його страх, який тепер буде всюди переслідувати, це розуміння що він може її втратити. Нехай пирхає і відвертається гордовито, але щоб тільки десь поруч була. 

   Намагаючись відволіктись від власних думок, Герман вирішив повернутись в академію та дізнатись нарешті що ж там сталося, яка причина вибуху у гуртожитку.

    На місці події вже майже нікого не було, окрім декількох зівак та магів, що працювали над ліквідацією пожежі й розбиранням завалів.  У віддаленні все ще стояли деякі викладачі та сам ректор. Дівчат з гуртожитку вже на подвір'ї не було. 

– Ану стій! –  Герман спіймав за комір слизького Спайка, третьокурсника, який завжди все знає, бо завжди й всюди пхає свого носа.

– О, Германчик! Ти теж тут? – бридко посміхнувся цей хробак і Геру треба було докласти зусиль, щоб не тріснути цього блазня по макітрі.

– Тут. Що сталося, знаєш? Тільки давай конкретику, без своїх сюсюкань. Я не в гуморі для твоїх жартів.

– Та то ясно. А кого ти сьогодні забрав? В тебе що,  дівчина з'явилася?

– Хочеш в пику? – спокійно так поцікавився Герман.

– Та все-все. Розказую, що встиг підслухати. Корочє, три першокурсниці-артефакторки якось пробралися на ярмарок і придбали там якісь штуки заборонені, а потім у своїй кімнаті проводили з тим експерименти, а воно візьми й вибухни. Нещасний випадок. Бідолах не врятували. Це їхні однокурсниці зі страху зізнались. Отакі справи. Уявляєш, який резонанс?

– Уявляю. Крім них є ще загиблі? 

– Та поки ні. Але багато у важкому стані. Чув розмову викладачів, то нам зроблять тижневі канікули. Типу траур, ну і щоб з наслідками розібратись. Комісія з верху приїде і все таке…

– Герман Гром! – почув Гер холодний голос ректора за своєю спиною, обернувся і побачив злий погляд. 

    “Чого б це? Може то зараз стан у нього такий через події ці?” – подумав хлопець і привітався як треба, підмічаючи одним оком як зникає в темряві слизький Спайк.

– Де Ельвіра Кортів? Ти її забрав звідси? – почав ректор без усіляких привітань та формальностей. 

– Так. Вона в мене, – спокійно відповів Гер, витримуючи злий погляд ректора. В його очах зароджувалась сама пітьма.

– Ти маєш негайно повернути її до академії. І взагалі, на яких підставах ти забрав її звідси?!

– По-перше, вона зараз відпочиває і турбувати я її не буду. По-друге, вона моя дівчина, наречена, якщо хочете знати. Я, здається, вказував це для записів вашого секретаря.

– Ти повернеш студентку в академію і більше не будеш до неї наближатись, ніколи, – це все ректор прошипів схопивши хлопця за комір. 

– Ви зараз обережно мене відпустите і відійдете від мене на метр, інакше я задію родовий артефакт захисту, – спокійно відповів Гер.

   Ректор Арій, роблячи над собою помітні зусилля, відпустив хлопця і зробив крок назад. 

– У цьому не має потреби. Я не збираюся на тебе нападати, хлопче. Сьогодні жахлива ніч і я не маю часу на твої дурні жарти. Тож, будь ласка, не змушуй мене звертатись до твого батька і поверни Ельвіру в академію, – вже майже спокійним тоном звернувся до Гера ректор.

     Але хлопець якраз був далекий від спокою, хоча по зовнішньому вигляду цього не було видно. Він поводився розслаблено, манірно навіть. На вустах застигла крива посмішка, погляд прямий, без всякого страху.

– А я й не жартую, пане ректор. Ельвіра Кортів моя дівчина і саме вона погодилась побути в мене, поки тут все виясниться. Наш сімейний цілитель її оглянув і полікував. Ельвірі потрібен спокій та комфорт і я забезпечу його їй. А що до батька, то він в курсі. Але звертатись не варто. Думаю, скоро він буде тут, разом з імператором. Все ж таки не малий резонанс, тому не хвилюйтесь за одну студентку, а краще займіться більш важливими проблемами. Думаю, у вас їх зараз вдосталь.