Читати книгу - "Регент. Право сильного, Анні Кос"

Глава 17. Старий лікар

До себе Ульф повернувся тільки під ранок. Утомлений, роздратований, похмурий, як зимова буря, він увійшов до приймальні, мимоволі помітивши, що охоронців біля дверей набагато більше ніж четверо. Що ж, це й на краще.

На дивані в кутку дрімав лікар. Поруч із ним стояла об'ємна сумка з травами та настоями, під головою майоріла подушечка — єдина доступна тут зручність.

— Шановний, — Ульф легко доторкнувся до плеча сплячого. — Пане бен Хайрі.

Лікар трохи здригнувся і потер очі. Він мав пом'ятий і стривожений вигляд, що й не дивно було: розбудили серед ночі, майже силою приволочили до палацу, не пояснивши як слід — що й до чого.

— Ах, це Ви? Котра година? — він кинув погляд у вікно, але там було зовсім темно.

— П'ятий дзвін уже пробив, — відповів Ульф, підсуваючи до себе крісло. — Вибачте за цю виставу. Що з ясновельможною пані та спадкоємцем?

Бен Хайрі сів, спробував привести в нормальний вигляд зім'ятий одяг, надів тюрбан, почав заправляти під нього розпатлані сиві пасма, але в результаті тільки рукою махнув, справедливо вирішивши, що зараз не до етикету, тож вимогами зовнішнього вигляду можна знехтувати.

— У ясновельможної пані важкий нервовий зрив. Мені довелося дати їй величезну дозу заспокійливого. Вона заснула зовсім недавно, не турбуйте її, доки сама не прокинеться.

— А Аділь?

— Найсильніший переляк. Однак він міцний хлопчик, до того ж його магія сильніша, ніж у пані, а внутрішній Вогонь завжди прагне зцілити тіло. Спадкоємець оговтається дуже скоро, але в найближчі десять днів не раджу залишати його самого, особливо на ніч. Треба, щоб верховний жрець оглянув обох, — додав лікар. — Сили Стихій тісно сплетені з емоціями, а стан моїх пацієнтів вкрай пригнічений. На них справді вчинили замах?

— На Аділя. Невідомо, яким дивом, але імператриця опинилася поруч із сином в найнебезпечніший момент. Якби не вона, хлопчик був би вже мертвий, — глухо додав Ульф.

— Ось як... І яка Ваша роль у цьому? — старий дивився на жителя півночі з викликом, неприязно.

Якби Ульф був трохи менш виснаженим, ці слова зачепили б його за живе, а можливо, викликали б гнів. Але події минулої ночі виявилися важким ударом, змусили на багато речей поглянути під іншим кутом зору.

У день, коли загинув Сабір, а місто наповнили розлючені демони, від імператорської сім'ї відвернулися майже всі, справедливо звинувачуючи рід Фарріт у бідах, які спіткали Дармсуд. Арселія чекала розправи: якщо не від рук тварюк з іншого світу, то від гніву натовпу. Вона боялася стати здобиччю чужинців. Була переконана, що їй та Аділеві не збережуть життя, а то й зовсім стратять болісно й ганебно на очах сотень свідків. І вибрала, як їй здавалося, найправильніший шлях.

Ульф тоді встиг в останній момент. Якби він затримався хоч на половину дзвону, в тронному залі палацу його б зустріли вже тільки бездиханні тіла. Шейба бен Хайрі єдиний не зрадив Арселію та Аділя, залишився з ними до кінця і був готовий випити отруту так само, як і вони, аби тільки не розлучатися зі своєю пані.

— Я розумію, що Ви хочете знати, — Ульф не відвів очей. — Клянуся Вам, що не я є винуватцем цього злочину, хоча моя необережність ледь не стала причиною величезної біди.

— Хочу, щоб Ви знали, — прошепотів старий. — Якщо з голови ясновельможної пані або з голови її сина хоч волосина впаде з Вашої вини, то я знайду спосіб помститися.

— Ви зараз серйозно мені погрожуєте?

— Попереджаю, — бен Хайрі гордо підняв сиву голову.

Інший би розсміявся лікареві в обличчя. Хирлявий старий ніколи в житті не тримав у руках не те що меча, а й навіть кинджала, немічний, сутулий, що не володіє ні магією, ні владою, кинув в обличчя воїну і правителю підозру, змішану з образою. Однак Ульф знав, що така вірність та відданість комусь навіть у найбезнадійнішій ситуації буває безцінною і здатною зрушити гори.

І саме тому регент не дозволив собі й тіні посмішки і кивнув, приймаючи попередження бен Хайрі, як виклик рівного. Нехай ця людина слабка тілом, але не відчувати поваги до його сили духу чужинець просто не міг.

— Ваші слова почуті. Ще щось?

Бен Хайрі придивився до Ульфа уважніше і діловито почав порпатися у своїй сумці. На стіл один за одним були виставлені дві пляшечки з рідинами і якийсь порошок у коробці. Лікар спеціальною ложкою відміряв засоби і змішав їх у маленькій глиняній мисці, а потім перелив суміш у келих із водою:

— Ось, випийте. Вам потрібно підтримувати сили. І добре було поспати хоча б до світанку.

Ульф усміхнувся і без вагань прийняв підношення.

— Ось так просто? Візьмете, навіть не побоюючись отрути? — уточнив бен Хайрі.

— А вона там є? — регент скептично поглянув на старого і випив усе до дна одним ковтком. — Ну, тоді моя смерть буде на вашій совісті, тільки й усього.

Бен Хайрі похитав головою і, пробурмотівши собі під ніс щось на кшталт «нахабний хлопчисько» і «північний дурень», почав складати свої речі.

— Я буду в гостьових покоях імператорського крила, — сказав він на повний голос. — Ваші люди вже приготували мені кімнату. Вранці зайду перевірити стан пацієнтів. Усіх трьох, — останнє слово він виділив інтонацією і гордо пішов геть.

Регент тихо увійшов до своєї кімнати і жестом наказав охороні вийти. Гвардійці вислизнули геть, не видавши жодного звуку. У покоях панували напівтемрява й тиша, пахло чимось різким, мабуть, бен Хайрі залишив тут ліки. На столі мерехтіла жовтим світлом нічна лампа, її м'яке світло огортало, втішало, створювало відчуття затишку. Таке брехливе, але таке необхідне.

Ульф важко опустився в крісло, на хвилину прикрив обличчя руками, потер втомлені очі, відкинувся на спинку і завмер, не зводячи погляду з власного ліжка. У ньому, притулившись одне до одного, спали найбажаніша у світі жінка та її син, надія всієї цієї бісової імперії.

Арселія дихала глибоко і спокійно, обіймаючи дитину обома руками. Навіть у такому тьмяному світлі було видно, як вона зблідла, губи її здавалися безбарвними, під очима залягли тіні. Вона мала змучений, дуже втомлений та нещасний вигляд, і винен у цьому був він, регент імперії, дурний і самовпевнений чужинець!

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍