Читати книгу - "Погода, яка змінила світ"

нужді. У перегрітому майбутньому, де суперродюча картопля XVIII століття досягла межі своїх можливостей, модифікована суперрослина, пристосована давати родючі врожаї за будь-яких умов, точно стала б у пригоді.

Два останні розділи машина часу возила нас теренами Малого льодовикового періоду. Ми побачили, як усе почалося: жахи XIV століття, голод і чума водночас. Поглянули, як послабився авторитет церкви і як Європою прокотилася хвиля відьомських переслідувань. А також відвідали знищені війною та голодом XVII та XVIII століття.

У ці століття невпевнена після Реформації церква втратила частину довіри людей, століття молитов яких залишилися без відповідей. Наука проникала в традиційні сфери впливу церкви, заперечуючи універсальність її відповідей на складні питання людського пізнання.

Такий прогрес посприяв початку доби Просвітництва, яка, своєю чергою, стала ідеологічним пальним для Великої французької революції. Остання – але не менш важлива – наша подорож показала, як картопля, південно-американська чудо-бульба, з’явилася, зламавши замкнене коло повторюваних голодів, які лютували в Європі, починаючи з XIV століття.

Як і коли скінчився Малий льодовиковий період? Відповімо спершу на просту частину питання: «коли». Фахівці зазвичай ставлять крапку в Малому льодовиковому періоді близько 1850 року. Є й такі, які вважають, що він тривав аж до 1920-х років у західних частинах Північної Америки, а приблизно у 1850-х період закінчився лише в Європі. Саме у цих роках спостерігалося максимальне розширення альпійських льодовиків. До початку свого чергового відступу ці льодовики були більші за сучасні щонайменше вдвічі.

Причина танення льодовиків після середини XIX століття довго залишалася кліматологічною таємницею. Дослідники припускали, що на це вплинуло тогочасне різке зменшення атмосферних ­опадів.

Та нині це пояснення не вважається задовільним, особливо з огляду на те, що льодовики не просто зупинили свій наступ, а почали відступати. За тієї пори температури не почали помітно підійматися, ріст почнеться не раніше кінця століття. Якщо зважати лише на температуру, яка в цьому регіоні задокументована чи не найліпше у світі, то альпійські льодовики мали б почати танути не раніше 1910 року.

Тож що тут сталося? Говорячи знаменитими словами з фільму «Касабланка»: «Round up the usual suspects»[34]. А звичайними підоз­рюваними в цьому разі є ми, люди.

Власне кажучи, підняти температуру повітря навколо сніжки – це не єдиний спосіб її розтопити. Ефективним способом є посипати сніжку чорною сажею, через що вона почне поглинати сонячне тепло ефективніше, ніж раніше, коли сніжка ще була білою, як – саме так – сніг. Говорячи науковими термінами, сажа зменшила альбедо сніжки, здатність відбивати світло. Щоби переконатися в цьому власноруч, будь-хто може провести цей простий фізичний експеримент удома.

У 1850-х роках вміст вуглекислого газу в повітрі ще не піднявся настільки, щоби спричинити якесь потепління. Зате промислова революція начинила всю Європу заводськими коминами та паротягами, які викидають у повітря чимало чорної, як ніч, сажі. Вітри носили сажу всією Північною півкулею, приземливши її, зрештою, на вершини альпійських льодовиків. Історичні документи середини XІХ століття свідчать про те, що домогосподарки в австрійському Інсбруці, що неподалік Альп, не вивішували прання сушитися на вулицю, бо в повітрі витала сажа.

Усе це результати дослідження, зробленого на початку 2010-х років, яке очолювали австрієць Ґеорґ Касер, гляціолог в Інсбруцькому університеті, та американець Томас Пейнтер, сніговий гідролог Лабораторії реактивного руху НАСА. Стаття була опублікована у 2013 році в журналі «Proceedings of the National Academy of Sciences».

В основу наукової статті лягло дослідження двох крижаних кернів, один із льодовика Зіґналькуппе (4455 метрів над рівнем моря) неподалік швейцарсько-італійського кордону, а другий із льодовика Фішер (3900 метрів над рівнем моря) у Бернських Альпах. Раніше вважалося, що сажа заводських коминів Європи не могла опинитися на гірських схилах настільки високо, щоби спричинити танення. Втім названі крижані керни чітко демонструють, що кількість сажі у снігу, що випадав, різко зростає починаючи з приблизно 1860 року і пізніше. Навіть на тій висоті, звідки керни вибурили.

Потому вчені порахували кількість теплової енергії, яку зафіксована кількість сажі мала би поглинути із сонячного проміння. Тоді дослідники, не вдаючись до суперечливого пояснення – різкого зменшення кількості атмосферних опадів узимку, – побачили, що спричинене сажею танення цілком може пояснити відступ льодовиків у другій половині XIX століття.

Сажа європейських фабрик і залізниць гризтиме альпійські льодовики понад сотню років. Не раніше 1970-х років повітря у регіоні стане настільки чистим, що сажа перестане бути головним винуватцем танення льодовиків. Тоді ця роль дістанеться вже глобальному потеплінню, яке почало керувати еволюцією.

Інакше кажучи, за таненням льодовиків стоїть той самий вироблений людьми вуглець. Змінилися лише форма й механізм дії. У будь-якому разі Малий льодовиковий період, очевидно, добіг кінця, коли людство однією ногою ступило у XX століття, особливо якщо враховувати тогочасний перехід Сонця до активнішої фази. Усі цикли Бонда теж закінчувалися ж через кілька століть. Урешті-решт, саме сажа з європейських димарів стала початком кінця Малого льодовикового періоду на початку XIX століття. За п’ятдесят років до його реального кінця.

Сажа, певна річ, торкнулася не лише Альп. Вона дала про себе знати також, наприклад, у Ґренландії, де Норденшельд, першопроходець Північно-Східного проходу, наткнувся на цікаве явище під час ґренландської експедиції 1870 року. Полярник знайшов містичний чорний порошок на кризі й назвав його кріоконіт, «чорна пилюка». Порошок поглинав сонячне тепло, розтоплюючи кригу та утворюючи де-не-де глибокі дірки. Норденшельд уперше помітив і описав цей феномен, який, на його думку, мав космічне походження. Як виявиться згодом, чорний порошок походить із Землі. Це принесені вітром пилові частинки із лісових пожеж, вивержень вулканів та далеких пустель. А також із заводських коминів у Європі та Північній Америці. Також ці частинки містять життя у вигляді мікробів. Хай там як, найголовніше, що вони зменшують альбедо криги, пришвидшуючи її танення.

Нехай від заводських димарів і паротягів промислової революції сьогодні залишилися лише спогади, проте сажа та «чорний сніг» не втратили свою актуальність після початку відступу альпійських льодовиків у середині XIX століття. І постраждали не лише Альпи: вчені зафіксували, як сніг, що щойно випав у Гімалаях на висоті 5800 метрів, за одну ніч набув коричнево-чорного відтінку. Йдеться про так званий чорний вуглець, неорганічний вуглець, який здебільшого виникає внаслідок лісових пожеж і підсічно-вогневого землеробства, а також про наддрібну сажу, яку викидають, зокрема, дизельні двигуни та заводи.

Потемніння снігу неабияк пришвидшує відступ арктичних льодовиків. За підрахунками, Північний полюс утрачає приблизно 27 мільярдів тонн криги щороку лишень через «чорний сніг». Приблизно чверть зафіксованого глобального потепління починаючи з 1979 року спричинено зменшенням альбедо льодового покриву.

Сезон танення льодовиків у Ґренландії за останні сорок років поступово подовжився до 11 днів улітку, не останню роль у цьому відіграло «почорніння снігу». До того ж процес лишень посилюється, адже вітер