Читати книгу - "Фіктивний шлюб Генерального, Ірина Романовська"

— Послухай ще дещо…

— Нагадаю тобі ще дещо: свого часу Марина теж просила мене тебе звільнити. Просто тому, що ти їй не подобалась. Я тоді цього не вчинив, і зараз не робитиму. — Тітов ще кілька разів погладжує мої плечі, цілує в чоло. — Все, я поїхав до лікарні. До вечора.

Схопивши пакет з їжею для брата, Олег спокійно прямує до передпокою.

Я тим часом залишаюся заклякло стояти біля кухонного столу. З відкритим від подиву ротом. Я ж лише хотіла його попередити, а він навіть не  захотів мене слухав. Як так? Звісно, я марно сподівалася, що Каріни буде легко позбутися… Але щоб аж настільки?

В голові не вкладається!

Олег лишає цю вискочку на своєму місці просто тому, що вона…

— Добре виконує свою роботу, — ці слова вимовляю скривленим голосом.

Тьху на них.

Ну нічого, Олегу, нічого. Я самотужки виведу твою секретарку на чисту воду і принесу тобі безперечні докази її провини. Ще пробачення в мене проситимеш через те, що не повірив одразу.  

Намагаюся пригадати, що там казала Каріна.. Ресторан, ресторан на Оборонній. О сьомій, здається, зустріч.

Відкриваю мобільний застосунок з мапами та шукаю потрібний заклад.

От прокляття! Практично кожен метр цієї вулиці засіяний ресторанами. На будь-який смак. У самому центрі аж сім штук нараховую. Один за одним ще й розташовані. Як я маю тепер дізнатися, в якій саме піде Каріна?

Треба щось вигадати.

Може простежити за дівчиною? Але вона знає як виглядає моя машина.

Тоді краще викликати таксі. Так, це навіть краще буде. Таксист стежитиме за дорогою, а я за Каріною. Лишилися самі дрібниці — дочекатися вечора та не зійти з розуму.