Читати книгу - "Шепіт забутих доріг, Мора Мюррей"

- Ідіть у село, негайно. Вона за вами не піде, та й Пірат поки що не пускає. Але коли залишитеся дотемна, я вже не зможу її стримати. І одразу їдьте! Чим далі будете, тим слабша її сила.

- Ви так нам допомогли! - знову почала я. 

- Нема чого даремно балакати! - різко, майже грубо перебив Вертинський. - Ідіть!

І якось несподівано він з’явився зовсім далеко, біля кущів, – тих самих, звідки з'явився. Повернувся до нас спиною, обернувся коротко через плече і раптово зник, ніби його ніколи й не було. Розчинився у переплетенні гілок та листя. Миттєво втратив чіткість та об'ємність, ніби хтось узяв та вимкнув його.

Тільки зараз я помітила, що моя сумка валяється в калюжі і вміст наполовину випав у жижу. Ласкаво вивільнившись з маминих обіймів, але про всяк випадок схопившись за край її сарафана і потягнувши за собою, я зробила крок до сумки. Не особливо стараючись, обтрусила сяк-так речі і згребла в основне відділення, а щоденник з саморобним хрестом прилаштувала в зовнішню кишеньку, щоб легше було дістати.