Читати книгу - "Терпкий смак твого кохання , Лада Короп"

27.2

   Рита лежала на лікарняному ліжку, зосереджена на ритмі свого дихання. Біла стеля здавалася їй безмежною, а звуки медичних апаратів віддаленими, немов з іншої реальності. Вона відчувала сильний біль, але в глибині душі розуміла, що залишилася жива. Кожен новий день — це новий шанс. 

Кожне новий подих — це нова можливість. У дверях з’явився Андрій. Його обличчя було напружене, проте в очах світилося тепло і підтримка. Він прийшов, щоб  підтримати її, і Рита знала це. Коли їхні погляди зустрілися, хвиля емоцій накрила її, вона відчула, як серце б’ється швидше. 

— Рита, ти мене чуєш? — тихо запитав Андрій, сідаючи на краєчок ліжка. 

— Так, — прошепотіла вона, намагаючись усміхнутися, попри біль. 

Андрій взяв її руку у свою, його дотик був теплим і заспокійливим. Він нахилився ближче, Рита відчула його присутність як щит від всіх страхів, що мучили її. Андрій поцілував Риту в лоба й знову посміхнувся продовжуючи тримати її за руку. 

— Я хотів тобі щось розповісти, — сказав він, зберігаючи серйозність у голосі. 

— Віту затримала поліція. Вона більше не зможе нам зашкодити. Рита закрила очі, відчуваючи, як важка завіса тривоги починає спадати з її плечей. Віту, з її безмежною агресією і ненавистю, нарешті зупинили. Це було те, на що вона сподівалася, але не наважувалася вірити. Віта заслуговувала на це покарання. За все те що натворила. Починаючи з батька Андрія. Стільки бід та неприємностей вона принесла у їхнє життя. Тепер все буде по іншому. Рита зітхнула, а Андрій міцно стиснув її руку. 

— Ти впевнений? — запитала вона, відкриваючи очі, щоб поглянути на Андрія. — Це не якась пастка? 

— Це правда, — підтвердив він, обережно стискаючи її руку. — Вона більше не зможе тебе дістати. Тепер ти в безпеці. Це сталося одразу ж після твого поранення. 

— Як вони дізналися? 

— Костя. У нього друг працює в поліції. Він йому зателефонував, щоб перестрахуватися. 

Рита відчула, як сльози наповнюють її очі. Це було полегшення, якого вона так довго чекала. Вона думала про Надійку, що залишалася вдома, і як їй хочеться притиснути її до себе, обійняти, заспокоїти. 

— А Надійка? — запитала вона, тривожність знову охопила її. 

— Як вона? — Вона у Кості, але я скоро заберу її. Мала дуже скучила за тобою, — відповів Андрій, його голос став м’якшим, наповненим турботою. 

Рита кивнула, в цей момент двері відчинилися, до палати вбігла Надійка. Її маленьке обличчя світилися від радості, а маленькі кроки були наповнені енергією, яку тільки дитяча любов може дати. Позаду дівчинки з'явився Костя. Він привітався з Ритою й посміхнувся. 

— Мамо! — вигукнула вона, стрибнувши до ліжка, де лежала Рита. 

— Я так за тобою скучила! Рита обняла доньку, відчуваючи, як її серце наповнюється теплом і щастям. Вона обережно притиснула Надійку до себе, намагаючись забути про біль. 

— Я теж, доню. Все буде добре, — прошепотіла вона, намагаючись вкласти в ці слова всю свою любов і надію. 

Андрій спостерігав за цим моментом, усмішка грала на його губах. Він знав, що разом вони зможуть подолати всі труднощі, і що навіть у найтемніші часи завжди є місце для світла.

Мій тг канал https://t.me/ladacor

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍