Читати книгу - "Шлях митця. Духовна дорога до примноження творчості"

Я зможу назвати себе майстром цієї справи лише після довгих років практики.

Еріх Фромм

Цікаво, чого люди найбільше бояться? Нового кроку, нового власного слова вони найбільше бояться…

Федір Достоєвський

Життя у вежі зі слонової кістки

Протягом останніх десяти років мені неодноразово доводилося викладати свій курс в академічних колах. З мого боку це було немов безцеремонне втручання у зовсім інший світ, проте я ставилася до цієї нагоди як до привілею, хоча за нею і крилися певні небезпеки. На власному викладацькому досвіді я переконалася, що багато академіків — творчі люди, які переживають глибокий душевний неспокій через свою нездатність творити. Майстри інтелектуальних обговорень, завдяки своїм науковим умінням вони настільки віддалилися від власних творчих прагнень, що успіхи підопічних їх часто засмучують.

З наукової точки зору вони є неабиякими поціновувачами мистецтва, проте коли ідеться про практичне використання творчих навичок, це їх насторожує. До програм з розвитку літературної творчості такі люди ставляться підозріло: «Це нечувано, студенти не вивчають мистецтво, а займаються ним! Хтозна, до чого це може призвести…».

Я згадую свого знайомого, завідувача кафедри кіномистецтва, талановитого режисера, у якого протягом багатьох років не було чи то бажання, чи можливості ризикнути жити творчим життям. Намагаючись реалізувати власні творчі прагнення через життя своїх студентів, він або надто контролював, або недооцінював їхні найкращі починання, намагаючись таким чином виправдати те, що сам він опинився поза грою.

Попри те, що мені хотілося відчувати неприязнь до цього чоловіка — мені однозначно не подобалася його поведінка, — я все ж не могла ставитися до нього без співчуття. Його творче начало, таке яскраве і виразне у ранніх фільмах, з часом потьмяніло і почало затіняти не лише його власне життя, але й життя його студентів. У певному сенсі він перетворювався на такого собі творчого монстра.

Мені знадобилося багато років викладацької діяльності, щоб я зрозуміла: академічний світ приховує у собі найбільш непримітного і вбивчого ворога творчого начала. Врешті-решт з відвертою ворожістю можна боротися. Проте значно небезпечнішою, значно страшнішою буває ледве помітна недооцінка, яка поступово вбиває у студентів бажання творити.

Мені пригадується час, який я провела у відомому науково-дослідному університеті, де мої колеги-викладачі активно та успішно публікували найрізноманітніші матеріали про кіноіндустрію. Здобувши повагу серед своїх колег, зосереджені на своїй академічній кар’єрі, ці викладачі звертали надзвичайно мало уваги на тих талановитих студентів, які опинилися під їхньою опікою. Вони не забезпечували їх найнеобхіднішим — підтримкою і заохоченням.

Творчість, на відміну від інтелектуальних умінь, неможливо виміряти. За своєю природою творчість уникає такого обмеження. В університеті, де інтелектуальне життя ґрунтується на мистецтві критикувати — аналізувати до деталей витвори мистецтва, — мистецтво самого творіння, мистецтво творчого конструювання зазвичай майже ніколи не отримує потрібної підтримки та схвалення. Іншими словами, більшість учених знають, як розібрати щось на частини, але не знають, як щось сконструювати.

Навіть коли роботу студентів уважно вивчали, її зрідка по-справжньому цінували. Навіть гірше: хай би якою ґрунтовною та грамотною була робота, завжди помічали винятково недоліки. Знову і знову я бачила, як перспективні витвори грузнули у коментарях на кшталт «потрібно було» і «можна було б» чи «краще було б», замість того, щоб прийняти роботу такою, якою вона є, і конструктивно її оцінити.

Я не пропоную перетворити науковий світ у творчу майстерню. Проте все ж стверджую, що митці, які намагаються існувати, рости і навіть процвітати у такому оточенні, відчувають, що сама сила інтелектуальності суперечить творчому імпульсу. Для митця надмірна розсудливість та інтелектуальність прирівнюється до творчої інвалідності. Це не означає, що митцям бракує вимогливості, радше їхня вимогливість заснована на зовсім інших принципах, ніж ті, які визнають у наукових колах.

Митці і вчені — не одного пера птахи. Коли я лише починала свій творчий шлях, це неабияк збивало мене з пантелику. У мене самої досить добре розвинене критичне мислення, навіть більше — за мої критичні праці мені присуджували національні премії. На свій жаль, я зрозуміла, що зовсім недоречно застосовувала ці вміння до творчих проектів, які тільки-но перебували у стані зародження, — як до своїх, так і до чужих. Молоді митці — немов саджанці. Їхні ранні праці нагадують чагарники і зарості, ба навіть будяки. Академічне середовище надає перевагу високим інтелектуальним теоремам і не прикладає багато зусиль для того, щоб підтримати життя цього трав’яного покрову. Як викладач, я із сумом спостерігала, як багато талановитих людей надто рано і надто незаслужено стали заляканими лише тому, що не могли відповідати певним нормам, які зовсім не вони самі придумали. Мені хочеться сподіватися, що університетські викладачі, які читають цю книжку і дотримуються її порад, змінять своє ставлення до творчої порослі — заради її ж спасіння. Іншими словами, ми, як вищі дерева, не повинні дозволяти тіні нашої критики заважати росту молодих саджанців, які опинилися посеред нас.

Не володіючи необхідними засобами захисту і без виробленого вміння захищати свою індивідуальність, багато талановитих митців роками в’януть від таких ударів. Осоромлені за нібито свою бездарність і надто «грандіозні» мрії, вони можуть намагатися реалізувати себе у комерційних проектах і забути про свої прагнення займатися більш значущою (і ризикованішою) роботою. Вони можуть стати редакторами, а не письменниками, монтажерами, а не режисерами; художниками по рекламі, а не займатися образотворчим мистецтвом, і зупинитися за крок до своєї мрії. Зазвичай не справжній талант, а сміливість приносить митцю славу. Нестача сміливості — результат жорстокої критики чи систематичного нехтування — може покалічити митців значно талановитіших, ніж ті, хто відомі широкому загалу. Для того, щоб відновити почуття надії і сміливість творити, нам необхідно усвідомити причини і оплакати шрами, які не дають нам творчо розвиватися. Цей процес може видатися