Читати книгу - "Пригоди бравого вояка Швейка"

— А коли б я випадково забув про це, наказую вам, Швейку, відрапортувати мені, що я вам маю дати за пса п’ятдесят крон, зрозуміли? А в цього пса бліх немає? Про всяк випадок, скупайте і вичешіть його. Завтра я на службі, але післязавтра піду з ним гуляти.

У той час, як Швейк купав Макса, полковник, колишній його власник, страшенно казився і погрожував, що віддасть під військовий трибунал того, хто вкрав пса, накаже його застрелити, повісити, посадити на двадцять років і почикрижити.

— Der Teufel soll den Kerl buserieren![123] — лунало в помешканні полковника, аж шибки дзвеніли.

— Mit solchen Meuchelmördern werde ich bald fertig[124].

Над Швейком і надпоручником Лукашем нависла катастрофа.

КАТАСТРОФА

Полковник Бедржих Краус, що мав ще й титул фон Ціллерґут (Ціллерґут — назва села під Зальцбургом, яке його предки просвистали в XVIII столітті) був гідним подиву дурнем. Говорив лише про давно відомі речі, запитуючи до того ж, чи всі розуміють найпримітивніші слова:

«Отже, вікно, панове, так. А ви знаєте, що таке вікно?» Або: «Дорога, яка має з обох боків рови, називається битим шляхом. Так, панове. Знаєте, що таке рів? Рів — це розкопка, над якою працює багато людей. Це заглибина. Так. Працюють мотиками. Знаєте, що таке мотика?»

Він хворів на манію роз’яснювання і робив це з таким захопленням, немов якийсь винахідник, що оповідає про свій винахід.

— Книжка, панове, це велика кількість різного формату нарізаних чверток друкованого паперу, складеного докупи, оправленого і склеєного. Так. Знаєте, панове, що таке клей? Клей — це клейстер.

Полковник був такий безмежний ідіот, що офіцери його здалеку обминали. Тільки б не чути, що тротуар відмежовує брук і являє собою підвищену бруковану смугу біля фронтону дому. Що таке фронтон дому?

А фронтон дому це та частина, яку бачимо з вулиці або тротуару. Задньої частини дому з тротуару не видно, і в цьому маємо можливість зараз же переконатися, якщо вийдемо на брук.

Якось він навіть хотів продемонструвати цю надзвичайну річ. Однак, на щастя, попав під колеса. З того часу збаранів ще більше. Спиняв офіцерів і заводив з ними безконечно довгі розмови про амулети, сонце, термометри, пончики, вікна і поштові марки.

Було дуже дивно, яким чином цей ідіот міг відносно швидко просуватися в чинах і мати за своєю спиною дуже впливових людей, як, наприклад, кадрового генерала, бо той підтримував цього неперевершеного у військових справах нездару.

Під час маневрів він витівав зі своїм полком неймовірні дива. Ніколи нікуди не приходив своєчасно. Водив полк у колонах проти кулеметів, а кілька років тому на цісарських маневрах у Південній Чехії трапилось навіть так, що він з полком і зовсім загубився, і опинився з ним аж у Моравії, де товкся ще кілька днів, хоч маневри вже давно скінчилися і всі частини повернулися в казарми. Це минулося йому безкарно.

Його приятельські взаємини з генералом та іншими, не менш тупими військовими вельможами старої Австрії, принесли йому різні відзнаки й медалі, якими він пишався надзвичайно і вважав себе за найкращого вояка, стратега і теоретика всіх військових наук під сонцем. На оглядах полку заводив розмови з вояками і питав їх завжди одне й те саме:

— Чому гвинтівки, що ними озброєна армія, називаються манліхерки[125]?

У полку мав прізвисько манліхер, був надзвичайно мстивий, нищив підлеглих офіцерів, коли вони йому чимось не подобались, а якщо хтось хотів одружитися, він посилав його у вищі інстанції разом з дуже поганими рекомендаціями від себе.

Полковникові бракувало половини лівого вуха, яке йому ще замолоду відсік його суперник на дуелі, що виникла через звичайну констатацію факту, що Бедржіх Краус фон Ціллерґут — найбільший ідіот.

Проаналізувавши його розумові здібності, дійдемо переконайня, що вони були анітрохи не кращі за ті, які прославили Габсбурґа, Франца Йосифа з його кінським обличчям, як загальноприйнятого ідіота. Та сама манера говорити, та ж неперевершена наївність.

На одному бенкеті в офіцерському клубі полковник Краус фон Ціллерґут, коли говорили про Шіллера, ні з того ні з сього проголосив:

«Я, панове, вчора бачив, як локомотивом тягнули паровий плуг. Зважте, панове! Локомотивом, і то не одним, а двома. Бачу — дим, наближаюсь, а це паровик, а на другому боці — другий. Скажіть мені, панове, чи ж це не комічно? Два локомотиви, немовби одного не було досить».

Замовк. А по хвилі додав:

— Якщо бензин закінчиться, автомобіль обов’язково мусить зупинитися. Це я теж учора бачив, а потім ще базікають про інерцію, панове. Не їде, стоїть, не рушиться з місця, бо не має бензину. Невже ж це не комічно?

У парі з тупістю йшла його побожність. У нього в квартирі був свій хатній вівтар. Полковник часто ходив до сповіді і до причастя у костел святого Ігнатія. Від початку війни він молився за перемогу австрійської і німецької зброї. Християнство і мрії про германську гегемонію у нього зливалися в одне ціле. Бог повинен був допомогти Австрії і Німеччині відібрати багатства і землі переможених.

Щоразу, читаючи в газетах, що знову привезли полонених, він скаженів.

— Навіщо сюди возити полонених, — казав він. — їх треба всіх постріляти. Без милосердя! Треба танцювати поміж трупами! Все цивільне населення Сербії спалити до ноги! Дітей проштрикати багнетами!

Він анітрохи не був гірший за німецького поета Фірордта[126], автора збірки воєнних віршів, у яких він закликав, щоб Німеччина ненавиділа і вбивала з залізною душею мільйони французьких дияволів:

Хай вище гір, над гори — аж до хмар Громадяться людські кістки І ще димляче м’ясо...

***

Скінчивши навчання в школі однорічних охотників, надпоручник Лукаш вийшов з Максом трохи прогулятися.

— Дозволю собі звернути вашу увагу, пане обер-лейтенанте, — занепокоєно сказав Швейк, — цього собаку треба добре берегти, щоб не втік. Йому може захотітися до старого дому, і він від вас втече, якщо спустите його з повідка. А також я не радив би вам водити його через Гавлічкову площу — там тиняється один лютий, страшно кусючий різницький пес з ресторану «Під образом Марії». Коли в його районі з’являється чужий собака, він боїться, аби той йому щось не зжер. Він такий, як той жебрак біля святого Гаштала[127], що порозганяв усіх жебраків довкола.

Макс весело підстрибував і крутився під ногами надпоручника,