Читати книгу - "Відьомські війни"

з обох боків, роблячи благородну справу — світ має позбутись надприродної істоти.

Година тортур має добігти кінця. Мої видіння також близяться до логічного завершення. Поховання Алекса, могила біля моєї могили, служба у капличці. Швидко Клер вміє замітати сліди власних злочинів. Кладовище — сумна місцина, сповнена тиші. Відтепер стане місцем спочину, вічного спочинку для нього. Численні надгробки є вимушеними свідками драматичних подій. Вони збережуть тугу за молодим хлопцем. Земля назавжди забере його тіло. Тишу кладовища порушує вітер, якийсь незвичний за звучанням.

Меган, ти не втечеш від своєї участі. Смерть стане порятунком для тебе, поки твої гріхи не захлиснули твого життя, — голос Ріхарда здавався примарним, різким. Відлунням, його слова звучали повсюди, підсилюючись у декілька разів, повертались знову і знову. Благовісний страх, обличчя Саманти, невідомі голоси змішались в одну єдину людину Клер. Її посмішка була на стільки дивовижна, як і вона сама.

Глава 21. Реліквія

Судома охопила моє тіло. Я намагалась поворухнутись, звільнитись від неприємного почуття. Важкості не було. Замість неї фізична втома, ніби після виснажливого тренування, голова трішки болить. Нестерпним біль не назвеш, тому нічого страшного. Я підвелась на лікті, не розуміючи де знаходжусь. М’яка рожева ковдра, огортала моє тіло. Рожеве ліжко, подушка того ж кольору, м’які простирадла. Занадто багато рожевого. Підвівшись трішки більше, помічаю невеличкий туалетний столик. Парфуми, косметика, засоби особистої гігієни акуратно виставлені у відповідному порядку. Спершу найнеобхідніші речі ранкового туалету, потім декоративна косметика, а під кінець парфуми. Над столиком висіло дзеркало в пластмасовому оздобленні. Поверхня відображала решту кімнати. В ній без різких рухів я мала змогу оглянути, те що знаходилось за моєю спиною. Невеличкий комод, вішак, металева скриня. Метнувши погляд у бік скрині, відчуваю різкуватий біль. Силуюсь піднятись з ліжка. Помічаю, вікно так і кортить відчинити його. Відчути свіжий потік повітря, тепле сонячне проміння.

Роблю поспішні кроки на зустріч вікну. Тіло продовжує тремтіти, ледве тримаючи на собі вагу. Підходжу до вікна, та хапаюсь за нього. Дерев’яна рама та підвіконня дозволяють тримати баланс. Відчиняю основне джерело світла в кімнаті. Дихаю, дихаю, жадібно ловлячи найменший рух повітря. Не можу заспокоїтись, ось я стою слабка, змучена, знову жива. Пересвідчившись у тому, що жива доволі легко. Як би я опинилась у кращому місці, то воно не виглядало б подібним чином. До того ж краєвид здається напрочуд знайомим. За вікном пожвавлено йдуть робітники, метушаться заміжні жінки, робота по домашньому господарству — безкінечна справа.

Повертаюсь до рожевого ліжка. М’яка постіль знову манить у свої обійми. Я пам’ятала подробиці марева ритуалу. Впевненість, що смерть забере мене була висока. У мене не було ніяких шансів. Не розумію в чому справа. Космічна аномалія, Клер не може довершити розпочатого — позбутись нестерпної конкурентки. Спочатку невдалі спроби з зіллям дзвіночок, ритуал Густа жижа. Думки про ритуал змушують пригадати найстрашніші подробиці смерті Алекса. Він помер через мене, намагаючись помститись Клер. Пав жертвою нашого конфлікту. Хлопець повинен жити, мати нормальне життя. У нього повинно було бути життя без магії, Пінсу, банди. Нормальне життя, якого взагалі тепер не має. Не має нічого окрім землі, вічного спочинку. Бліде обличчя Алекса вирізнялось яскравим фрагментом з усіх моїх спогадів. Я більше не побачу його гарних очей, білявого волосся, впевненої місцями занадто самовпевненої посмішки. Боляче від усвідомлення власної безпорадності в даній ситуації. Магія не всесильна, повернути до життя померлу людину нонсенс. Хоча останнім часом я порушую усілякі магічні закони, та думаю на це повинно бути якесь логічне пояснення.

Лягаю на ліжко, заплющую очі, декілька секунд доводиться лежати нерухомо. Потім пам'ять грає зі мною, прокручуючи ритуал у зворотному напрямку, починаючи обличчям Клер та Ріхарда, зупиняючись на похованні Алекса. Клер вбила його, та я також винна. Не я виконала те смертельне закляття, проте моя бездіяльність підштовхнула до прірви під назвою кладовище Святого Августина.

Бажання навідати кладовище з’являється частенько, щось підштовхує вчинити імпульсивно. Перш за все моя повільна діяльність послугувала причиною смерті людини. Я розплющую очі, намагаючись сховатись від правди, усвідомлення власної провини. Подібний тягар переслідуватиме мене все життя. Я мала мислити раціонально, перестати ховатись, почати діяти, сповістити своїх обожнювачів, як їх там назвала Клер, про те що жива. Захистити хлопців від душевних мук. Головне слово мала зробити. Нажаль не зробила. Навіть знаючи наслідки, я напевно вчинила б так само егоїстично, сховалась. Я не хотіла, щоб через мене бодай хтось постраждав, але після чаювання з Самантою єдине моє бажання було зникнути. Сховатись подалі, залишити все дороге моєму серцю. Життя на якийсь час втратило первісний сенс, перестало існувати. Я була готова іти далі у невідомий світ потойбіччя, раптово хтось або щось, якась сила повернула мене назад. Не скажу, що не зраділа поверненню до життя. Навпаки я була приголомшена тим, що жива. Як і зараз приголомшена тим, що в черговий раз вижила, не докладаючи до власного порятунку особливих зусиль.

Декілька годин я лежала нерухомо на ліжку. Тіло реагувало неприємними відчуттями на мою бездіяльність. М’язи просили руху. Душа спокою. Весь час я поглинута власними думками. Намагаюсь зібрати спогади пов’язані з Алексом. Їх виявилось не так багато. Хочу зберегти кожну мить у своїй пам’яті. Скласти цілісну картину. Дивовижно, як тісно пов’язані наші долі. Він встиг закохатись в мене зовсім не знаючи справжню сутність моєї натури. Я жалкувала, що мало знала про нього. Яким видом спорту він захоплювався, улюблений колір чи фільм? Мої мізерні знання про Алекса легко помістити в один невеличкий аркуш паперу. Ватажок банди, зовнішність, натура, зустріч з Кейт, бажання покинути Пінс, кохання до мене. Навряд чи всього цього достатню, щоб повністю зрозуміти хто був Алекс. Я знала одне, ця людина небайдужа мені, має добре серце. Напевно більшого знати не потрібно. Все одно нічого не зміниться від цього. Якщо наприклад використаю магію, проникну в думки хлопців банди, побачу їх друга чужими очима. Дізнаюсь те, що не повинна знати. Тоді що? — знання відзначаться нестерпним болем. Вони не зможуть заповнити порожнечу втрати, тільки змусять відчути несправедливість магічного світу. Жорстокість обставин в яких опинився юнак, що намагався досягти справедливості.

Я продовжувала лежати на ліжку, ігноруючи тіло та його фізичні потреби. Найважливіше вгамувати біль, зібратись та повернутись до реального життя я залишила на потім. В цю мить мають значення мої почуття. Розпач, злість, ненависть, обурення, розчавленість, меланхолічність змішались в дивний коктейль, створили нестерпний настрій.

— Алекс, — повільно вимовила я, наче намагалась звернутись до нього, попросити пробачення,