Читати книгу - "Адвокат із Личаківської"

готуючись розбити викладені трикутником кулі.

– Називайте як завгодно. У вас так чи інакше більше можливостей щось дізнатися в місті, ніж у мене. Згодні?

– Не буду заперечувати. – Йозеф сьорбнув кави з повним гідності виглядом. – Чому ви ділитеся своїми думками зі мною, а не з поліцією?

– Бо в поліції є вбивця. – Зараз Кошовий уже відкинув остаточні сумніви у своїй правоті, лишалося зайвий раз проговорити все, закріплюючи. – Я сам віддав його комісарові до рук. Відігравати тепер назад, закликаючи почати все спочатку, виглядатиме щонайменше неетично. Навіть, не побоюся цього слова, підозріло. До того ж Ігнатій Ярцев справді вбив Любчика Ціпу. Перед тим катував, колов і різав ножем.

– Вей, не треба так докладно.

Кошовий далі зберігав жорстку манеру.

– Але так було, Шацький. Буквально виколупав із нього зізнання, де заховані вкрадені в Сойки гроші. Нещасливий саквояж поліції видали затримані на Богданівці російські бомбісти. Є їхні свідчення, мені потім пан Віхура дещо розповів, я ж ніби причетна до справи особа. Уся компанія – бойовий загін радикального, як тут кажуть – москвофільського політичного крила. Гроші передали для них із Санкт-Петербурга. Тому, між іншим, дирекції поліції сильно нагоріло з найвищих цісарських інстанцій – усе ж зірвали операцію, ретельно й довго плановану тутешньою контррозвідкою…

– Ви ж ніби звідти, пане Кошовий.

– Звідки? З Петербурга? Я киянин, Шацький. І взагалі, до чого тут моє місце колишнього проживання?

– Я погано знаюся на політичних течіях. Мабуть, через те, що тутешні жиди мають труднощі з політичним самовизначенням. Але хіба панове, орієнтовані на єднання з великою Росією, мають щось до отих, із саморобними бомбами? То ж, перепрошую, ніби революціонери. Геть царя і все таке різне. Як ті, хто проти царя, можуть мати справу з тими жителями нашого королівського міста, котрим руський цар подобається?

Клац!

Короткий захоплений вигук – вправним ударом товстун закотив одразу дві кулі, дуплетом.

– Шацький, про це ми можемо говорити довго, докладно й окремо. Повірте, тут я орієнтуюся набагато краще за вас. Поки ж досить того, що не всяка бойова організація, котра утворилася тут під виглядом революціонерів, що втекли від режиму, насправді з таких людей складається. Ватажків вербує царська охранка. Рядових, подібних до Ярцева, використовують усліпу.

– Впевнені?

– Нічим іншим пояснити тісний зв’язок прихильників государя імператора та бойовиків не можу.

Молодик у камізельці знову витер лоба, зіжмакав хустку, запхнув до кишені, попросив принести йому чарку рому. Товстун незворушно мастив крейдою кий.

– Чекайте-чекайте, пане Кошовий! Усе це треба переварити. Державні таємниці, хіба ні?

– Нема жодних таємниць. Уже побіжно в газетах пишуть, без подробиць. Я, між іншим, теж їх не знаю. Кажу вам зараз усе, почуте від роздратованого комісара, не більше. Звісно, нікому не хочеться діставати по шапці. Тим більше, кримінальна поліція справді залізла не на свій город. Ланцюжок обірвався, політичній поліції доведеться починати все з нуля. І уявіть тепер, після цього: приходить остогидлий усім чужинець Кошовий, ще й підданий держави, котра займається на території сусіднього королівства підривною діяльністю, й заявляє – шукайте, панове, іншого вбивцю. Ярцев не годиться.

Шацький зробив іще один ковток. По очах Клим бачив – хмільні залишки іще лишилися. Треба потім ще кави замовити.

– Вичерпно, – кивнув Йозеф. – Я не чекаю чогось особливого від нашої поліції. У такому разі, хто ж убив пана Геника? Знаєте?

З відповіддю Кошовий не квапився. Спершу кілька разів повторив її про себе. І все одно відповів:

– Знаю, та не певен до кінця. Тому й почав про це з вами. Допоможете?

Шацький випростав спину, розправив плечі, ніби виріс над собою.

– Йозеф Шацький може допомогти у такій справі?

– Аби був хто інший – попросив би.

– Дякую за відвертість, – зубний лікар зовсім не образився. – Тоді давайте від самого початку. Чому ви вирішили, що Ігнатій Ярцев не вбивав пана Сойку?

Молодому більярдистові принесли рому. Він випив залпом, замовив кави, рішуче стиснув кий, приготувався до удару у відповідь.

– Скоріш за все, додуматися до такого міг лише я, – почав Кошовий і далі заговорив рівно, бо давно подумки готував пояснення, яка зараз озвучував. – Чи людина, подібна до мене. Яка вперше в житті опинилася не просто в новому для себе місті, а саме тут, у Львові. Живучи тут уже кілька тижнів, гуляючи щодня, роздивляючись усе довкола, я все одно блукаю. Мабуть, треба тут народитися, аби орієнтуватися безболісно, легко, із заплющеними очима й у темряві. От як ви, Шацький. Чи той пан Тима, з яким ми з вами пробиралися вночі львівськими закапелками. Можливо, припускаю – можливо, ходи-виходи можна вивчити. Але я ставлю Ярцева, людину із Санкт-Петербурга, звиклу зовсім до інакшого розташування міських вулиць, на своє місце. За кілька тижнів тут освоїтися реально. Тим більше, такому, як Ігнат, – професійному терористові. Вони вивчають вулиці й провулки дуже ретельно, повірте мені. Колись при нагоді розкажу, звідки знаю про це. Та мушу нагадати те, що не секрет навіть для поліції.

Шацький одним ковтком допив свою каву.

– Що ж вони пропустили, пане Кошовий?

Клим приготувався пояснювати довго.

Те, що склалося в голові ніби само собою, треба було закріпити й проговорити насамперед для себе. Зараз він не стільки ділився висновками з товаришем та вдячним слухачем, скільки розмірковував уголос. Промовляв, ніби бачив перед собою дзеркало, а не нашорошені вуха Йозефа Шацького.

– У тому-то й справа, що нічого, – почав, старанно добираючи слова. – Посланці з’явилися до Євгена Сойки за добу до його вбивства. Навряд чи Ярцев та його товариш Князєв, якого мій двірник Бульбаш описав старшим чоловіком, приїхали зі своєю місією й сиділи у Львові кілька днів, перш ніж йти до Євгена Павловича. Навпаки, їм треба було чимшвидше передати гроші посередникові. Мій, – Клим гірко всміхнувся, – вчитель виявився середньою ланкою у шпигунському ланцюжку. Припускаю, все відбувалося у такій послідовності. Кур’єри принесли Сойці саквояж із грішми. Ярцев лишився охороняти посилку, але адвокат з якихось причин відправив його геть, узявши відповідальність на себе. Тут, як я думав раніше, мусило відбутися таємне повернення Ігната назад у квартиру. Має індульгенцію від Сойки, на нього навряд чи подумають, коли саквояж зникне. Самого адвоката, як припускалося, він уже прибрав. Усе було б так – аби Ярцев орієнтувався у Львові та його двориках хоча б трошки. Він же сам мені сказав, коли вів у свою пастку й готувався вбити: раніше тут ніколи не був. Розумієте, Шацький? Людина, котра у Львові на момент убивства від сили дві доби, легко орієнтується у дворах на Личаківській! Настільки