Читати книгу - "Чотири танкісти і пес – 1"

зникали в брамах, продиралися подвір'ями й коридорами, і тільки час від часу, мов голка, що прошиває грубу ковдру, вискакували на вулицю, щоб кинутися в атаку на наступний будинок.

Так вони під'їхали до повороту, і тут Кос помітив того самого підлітка: притулившись до стіни, він рукою показував за. ріг будинку і малював у повітрі щось схоже на гриба.

– Увага, за рогом – дот! – остеріг Янек.

Вони обережно висунулися, і попереду, менше, як за сто кроків, побачили низько над землею бетонну шапку. Василь ударив по ній осколочним снарядом, потім броз небійним і ще раз осколочним. Угору бризнули куски бетону, блиснули шибки, що вилітали з вікон сусідніх будинків.

Янек глянув на ті вікна й в одному з них, на третьому поверсі, помітив висунуте дуло ручного кулемета. Хлопець наліг на свій кулемет, перевів його вбік до самого кінця, ледве сягаючи цілі. У вікні замаячила людська постать. Янек натиснув спуск, і за мить з вікна полетіла на бруківку зброя, а тоді головою вниз упав гітлерівець.

Штурмові групи рушили далі, танк пішов за ними і дістався до широкої поперечної вулиці, посередині якої простягались газони й трамвайна колія. З покривлених стовпів звисали покручені проводи. Трошки далі, з лівого боку, стояв червоний продірявлений кулями трамвайний вагон.

Біля танка знову з'явився знайомий підліток; висунувши з брами голову, аби його краще бачили, він показував на мигах, щоб, переїжджаючи вулицю, танкісти пильнували з правого боку.

Василь трохи повернув башту й наказав Гжесеві:

– Рушай і газуй з усіх сил у той бік.

Коли вони виїхали на алею, вже зовсім розвидніло. З правого боку показалися золоті, освітлені сонцем, бані церкви. З-за церкви блиснув гарматний постріл, у повітрі засвистіло, але снаряд не влучив. Танк проскочив на другий бік вулиці.

– Піхота відстала, – доповів Єлень.

– Ну то що? Повертати назад? – запитав Саакашвілі,

– Стій. Зачекаємо. Стежте тільки за ворітьми та вікнами.

«Рудий» стояв на вулиці самотній і насторожений, мов дикий звір у чужому ворожому лісі. Повертав башту то ліворуч, то- праворуч, наче принюхувався дулом до темних вікон, з яких чигає небезпека. Бруківка попереду була розкопана, дорогу перегороджувала барикада з возів, балок і наспіх звалених мішків з піском. За мішками Янек помітив рух: двоє гітлерівців у касках бігли з фауст-па-тронами. Па мить зникли за насипом, але Янек пильнував за ними і, як тільки вони замаячили в сусідньому проломі, дав чергу. В одного, здається, поцілив, але другий, напевно, перебіг на друпій бік вулиці й зник у брамі. Неважко було, здогадатися, що він перебіжить подвір'ям і от-от з'явиться у вікні, десь збоку від танка і з кількох метрів вистрелить. Піхота, яка могла б прикрити танк, лишилася, відрізана вогнем, за тією широкою алеєю. Тоді Кос – адже йшлося про життя всього екіпажу -прийняв блискавичне рішення: відкрив люк унизу біля свого сидіння і, поплескавши собаку по карку, суворо наказав:

– Візьми його, Шарику, візьми!

Пес загарчав, вискочив через круглий люк на бруківку і за мить, вистрибнувши з-під гусениць, неясною тінню майнув у прицілі й зник у брамі.

– Пильнуй, Густліку, – сказав Кос. – Стеж он затим будинком з правого боку, підготуй гранату.

На той випадок, коли доводиться атакувати зблизька і ні кулеметів, ані гармати використати не можна, а ворог от-от може опинитися на броні – на цей випадок у башті танка є невеликі овальні отвори, закриті металевими криш-і ками. Відкривши їх, можна викинути на броню гранату, вибухом її здути з танка непроханих гостей.

– Нічого не бійся, я простежу.

Янек нерухомо сидів біля прицілу, і йому здавалося, що минуло вже хвилин з п'ятнадцять відтоді, як він випустив пса. Напружував зір, хоч і не сподівався щось побачити – адже ворог, певно, підкрадається до танка зовсім з іншого боку.

Та Янек переоцінив противника. Видно, той боявся підійти надто близько до нерухомої, але грізної машини, бо раптом попереду, з правого боку, за купою руїн мелькнула його голова. І зникла, за мить з'явилася знову, і рядом, мов важка груша, – фаустпатрон.

Кос намагався піймати ціль на мушку кулемета, але не міг, бо кулемет уже не повертався далі.

– Гжеою, поверни праворуч, – гукнув він, знаючи, що не встигне, що вже надто пізно, бо ворог зараз натисне пальцем на спуск і вистрелить.

У вибитому вікні на першому поверсі майнула довга, витягнута в стрибку тінь, і вівчарка вмить навалилася на гітлерівця, що причаївся біля стіни. Фаустпатрон випав йому з рук, зсунувся вниз і вперся важкою головою в бруківку.

Янек висунувся у відкритий люк і щосили закричав:

– Шарику, сюди!

Почекав якусь хвилину, покликав удруге, втретє, і ось біля самісінького його обличчя з'явилася собача морда, – вівчарка повернулася в танк.

Тої ж миті з обох боків надбігла піхота, затріщали автоматні черги.

– Вперед! – наказав Василь.

Танк рушив, Янек уже на ходу закрив люк і знову схилився над прицілом. Спереду стирчали гострими шпилями руїни готичного костьолу. Вони ще диміли. З-за них стріляли кулемети, час від часу били міномети. Василь відповідав їм гарматними пострілами.

Танк повернув трохи праворуч, щоб сховатися за деревами, які росли уздовж тротуару, а потім заїхав за виступ стіни. Німці перестали стріляти, і танкісти якусь хвилину спокійно чекали на піхоту, що очищала сусідні будинки.

Раптом зверху, прямо над їх головами пролунали кулеметні черги, і на броню одна за одною стали падати гранати, всередині танка аж загуркотіло.

– Відкіля вони кидають, хай їм чорт? – спитав Гжесь.

– Зверху, – відповів Єлень.

– Ще в мотор поцілять!

– Стукни в ріг будинку, тільки злегенька, – наказав Василь, повертаючи башту дулом назад.

Саакаштвілі одвів танк на кілька метрів назад, рушив уперед, набрав розгону, а перед самою стіною виключив швидкість. Тридцять тонн сталі вдарило в мур. Зверху посипався град цегли, пилюка закрила все, тільки чути було в темряві, як гарчить наляканий Шарик і дедалі голосніше руде мотор. Григорій знову додав газу ж на першій швидкості почав вилазити з-під руїн. Танк поліз трохи вгору, потім осів і, звільнившись, виїхав на бруківку.

– Вся стіна повалилася, – сказав Єлень, поглядаючи назад. – А нуди дівся той хлопець?

Підлітка ніде не було видно, й танкістам уже ніколи не судилося побачити його, взнати, що з ним сталося, як його звали.

Раптом у навушниках виразно почувся голос Ліди з штабної радіостанції.

– Я – «Вісла», я – «Вісла»… «Граб-одии», де ви? Прийом.

– Я – «Граб-один». За нами