Читати книгу - "Вона"

та це означає лише одне, що ти мене теж любиш, а більшого мені й не треба.» Правда круто сказав? Оце згадав, аж собою запишався, як то в мене вистачило клепки таке придумати?

Марія з Ігорем голосно зареготали, а Марі зачаровано дивилась на цих сміливців.

Та час йшов і її закидало все далі й далі. Вона йшла за снами, і вони її вели постійно в нові місця. Тому Марі одного разу просто не повернулась. Вона знала, що так і буде. Але не могла стримати гіркоти розлуки. Та вони вже звикли одне до одного і так полюбили. Дзвінки ставали все рідші і все формальніші, адже завжди не вистачало часу, завжди потрібно було кудись поспішати. ТА ПОПРИ ВСЕ ГОЛОС МАРІЇ ЗАВЖДИ РОБИВ ПОХМУРІ ДНІ МАРІ СВІТЛІШИМИ.

Розділ 41
Небажана зустріч

— Знаєте, це схоже на якийсь фільм), — Марі посміхнулась до Тараса. — Навколо такі красиві люди. Усе навколо таке красиве. І тут я))).

— Сподіваюсь, що вам сподобається вечір. Я радий, що ви зі мною, — Тарас поглянув на Марі.

Марі навіть не знала, що їй відповісти і чи потрібно взагалі відповідати).

Відкрились двері ліфта, і Марі, здається, була неймовірно враженою. Краса залу вражала. Шампанське, красиві люди, шикарні прикраси… Марі з неймовірним захопленням в очах зайшла до зали. Це ж кадр із фільму хіба ж може бути так гарно в житті?!

— На дні, на дні, на глибині… — Марі озирнулась і, здається, зараз могла б підстрибнути від щастя.

Тарас підійшов до Марі. Марі виглядала як дитина, якій подарували те, чого вона так хотіла))). Вона дивилась на Тараса велетенськими карими очима і просто сяяла від щастя. «Якби ж вона була такою завжди!» — як не хотілось Тарасу думати про те, що Марі просто не може бути такою завжди. Хай це й не чесно, що таких моментів в них так мало, та все ж вони є і потрібно їх цінувати це. Тарас усміхнувся Марі у відповідь.

— Це ж мій улюблений гурт)))!

— О, так. Ви знаєте цю групу? Я вирішив, якщо зважати, що мені залишилось жити не так довго, можливо))), — це було геть не в докір Марі. — То можна відірватись по повній. Я вирішив не годити цим людям.

— Я їх просто обожнюю! — Марі й досі раділа як маленька дівчинка.

— То можливо потанцюємо? — Тарас простягнув руку Марі.

— Так, — Марі не могла встояти. Вона простягла руку у відповідь.

Тарас притис Марі до себе. Вони були так близько одне до одного. Він міцно обхопив її за талію ніби боячись, що вона може вислизнути з його обіймів, і що це йому примарилось.

— А ви не можете бути як всі дівчата. Слухати Бійонсе чи кого там слухають дівчата і любити шопінг. Ви слухаєте «O.Torvald» і можете надавати копняків будь — якому хлопцю), — він поглянув на Марі, яка була так близько.

— У цьому й уся суть. Чи не правда? — Марі посміхнулась до Тараса. — Ми, напевно, вже можемо перейти на ТИ, адже танцюємо разом))) і цього вже не змінити))), — Марі широко посміхнулась, побачивши, що Тарас зрозумів жарт))).

— Нічого собі, як що ви це запропонували… якщо ТИ це запропонувала…

Здавалось, вони могли так танцювати цілу ніч. Тарас не хотів відпускати Марі, вона була така красива, була настільки близько, що йому просто не хотілось ділити її увагу ще з кимось. Але справи є справи. Він мав її відпустити. Проте кожну секунду він намагався вловити її погляд. Побачити її, посміхнутись їй. Він і сам не міг пригадати, коли був такий щасливий. Щасливий настільки, що навіть ідіотська посмішка, яка не сходила з його обличчя, його ніяк не хвилювала. Тільки б бачити Марі, тільки б посміхатись їй.

Марі відійшла до вікна і зараз милувалась красою міста. Без Тараса їй було тут некомфортно, тому тут, в тіні ночі, вона сховалась від небажаних очей. Виявляється, світ такий прекрасний. Так добре стояти зараз тут, в такому одязі, відчувати себе так добре і милуватись вогнями красивого міста. Ймовірно, щастя все ж таки є, якщо на світі є така краса, якщо є такі красиві люди, такі неймовірні види, таке небо, і такий місяць. Час від часу вона шукала поглядом Тараса і ніжно йому посміхалась, тим самим кажучи: «Я тут, усе добре!» Та зараз, зачарована краєвидом, Марі занурилась у власні думки.

Вона стояла спиною до зали і тому, відчувши когось за спиною, подумала, що це був Тарас.

— Привіт, Марі. Не думав, що побачу тебе знову.

Голос був пронизливий, стриманий, але такий єхидний. Марі впізнала цей голос. У неї все похололо всередині. Вона різко обернулась. Її обличчя було сповнене гніву і страху. Вона забула, що тримала келих у руках. Вона навіть не опустила очі, коли він в одну мить вислизнув з її рук, вдарився об підлогу і розлетівся на друзки, забризкавши її сукню червоними краплями.

ЦЕ БУВ САМЕ ВІН. Марі не могла сплутати.

Розділ 42
Болюча таємниця

На жаль, Марія, не могла навчити Марі всього, розповісти їй про все, захистити від усього. І тому Марі довелось переживати те, чого інколи вона навіть не могла збагнути. Марі вперше так надовго поїхала від Марії. Їй було лячно і самотньо. Тоді їй понад усе хотілось зустріти когось такого, як вона. Можливо, вони змогли б подорожувати разом. Уже декілька місяців поспіль вона переїздила з міста до міста, із села до села. І кожного разу вона сподівалась когось зустріти. Гроші уже геть закінчилися. Вона інколи підробляла, але заробітку, який вона отримувала не вистачало. Марія і Андрій і так надто багато допомагали їй. Тому вона й не розповідала, про те, що зараз взагалі без грошей.

Марі була в якомусь містечку. Це сталось пів