Читати книгу - "Останній тамплієр"

118
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 55 56 57 ... 152
Перейти на сторінку:
від часу торкаючись головою стелі, Тес пройшла десь метрів зо тридцять, коли, абсолютно несподівано, тунель став ширшим і вищим. Раптом у її пам'яті виринув неприємний спогад про давнє мексиканське підземелля, у якому їй довелося побувати іще студенткою. Але тут повітря було вологішим. Поглянувши під ноги, вона зрозуміла причину. По центру підлоги протікав струмок чорної води. Тес, непевно тримаючись на стертих і слизьких кам'яних плитах, стала потихеньку пробиратися краєм тунелю, вздовж потоку; його холодна вода час від часу перехлюпувала через краї її черевиків. Несподівано потік перетворився на водоспад півтора-два метри заввишки, а за ними починався інший, іще більший тунель.

Озирнувшись, Тес прислухалася. Чи це вода шумить, чи то їй щось почулося? І тут у темряві пролунав несамовитий зойк.

— Те-е-ес! — донеслося ззаду волання Венса. Він знову був на ногах і йшов навздогін за нею.

Набравшись сміливості, Тес стала навколішки спиною до водоспаду, вхопилася обома руками за плиту і стала обережно опускати ноги вниз. Руки її витягнулися на всю довжину, і у один рукав почала затікати вода, змочуючи одяг і тіло. Нарешті ногами вона намацала тверду поверхню і відпустила плиту.

Повернувшись обличчям до тунелю, Тес побачила, що цього разу потік став ширшим і глибшим. На поверхні води колихалося огидне баговиння, від якого тхнуло смородом, тож вона враз збагнула, що знаходиться у каналізаційному колекторі. Зробивши кілька спроб пройти по бордюру, вона полишила це заняття, бо бордюр біля води був надто похилий, а його поверхня — надто слизькою. Натомість, намагаючись не думати про те, яку гидоту несе із собою потік, Тес пішла прямо по центру, де вода майже сягала колін.

Раптом бічним зором вона помітила якийсь рух і шарудіння. Повернувши голову, вона побачила рух численних червоних цяточок у темряві і почула якесь пищання.

То обома бордюрами вздовж потоку нечистот чимчикували пацюки.

— Тес! — голос Венса загримотів у вологому тунелі, відлунюючи від стін; здавалося, що він лунає звідусіль.

Пройшовши іще кілька метрів, вона побачила, що попереду темрява розсіюється. Незграбно шкутильгаючи, Тес спробувала йти настільки швидко, наскільки могла насмілитися. Упасти лицем в оцю смердючу мерзоту — борони Боже! Діставшись, нарешті, до джерела світла, вона побачила, що воно іде згори — крізь решітку вуличного водостоку, і навіть почула голоси людей. Підібравшись якомога ближче, Тес навіть змогла їх побачити: вони сновигали тротуаром в шести метрах над нею.

З надією вона почала волати:

— Допоможіть! Сюди! Витягніть мене! Мерщій!

Та ніхто, здається, її не почув, а якби й почув, то все одно знехтував би її криками. І неодмінно знехтував би! І що це тобі спало на думку!? Та це ж — Нью-Йорк, ти що, забула? Та ніхто й не подумає всерйоз сприймати розпачливі зойки, що лунають із каналізації!

Тут Тес збагнула, що крики її розносяться по тунелю, і їх неодмінно чує Венс. Вона прислухалася — до неї наближався якийсь шум. Це було хлюпання і важкі сплески. Не збираючись чекати, доки її наздожене Венс, Тес знову рвонула уперед, тепер уже не звертаючи ніякої уваги на воду і смердюче лайно — і майже відразу вперлася у розгалуження.

Один хід був ширшим, темнішим, та вологішим. Мабуть у ньому буде легше сховатися. Хтозна. Цей напрямок вона і обрала. Та не пройшовши ним і п'ятнадцяти метрів, Тес з жахом збагнула, що зробила хибний вибір: попереду бовваніла суцільна цегляна стіна.

Це був глухий кут.

37

Відбивши напад незнайомця, що посягнув на його схованку, Венс планував втекти з підвалу каналізаційними тунелями, прихопивши з собою шифрувальний пристрій та ще не повністю розкодовані документи, які він роздобув у Альбі. Однак вийшло так, що мудровану машину він і справді міцно стискав обома руками, але документів при ньому вже не було. Хвиля холодної люті накотилася на нього, він заволав «Тес!», і його гнівний крик затанцював між вологими стінами, що напирали на нього зусібіч.

Венс не тримав серця на Тес Чайкіну. Колись вона йому навіть подобалася — тоді, коли він ще був спроможний відчувати до людей симпатію; та він і зараз не мав причини шити її у вороги. Та більше: він навіть хотів запропонувати їй взяти участь у його власному хрестовому поході.

Але тепер, коли вона вкрала документи, що він знайшов у Альбі, професор впав у несамовиту лють.

Вмостивши шифратор більш зручно у своїх обіймах, Венс пустився навздогін за нахабою. Якщо він не спіймає її зараз, то врешті-решт вона надибає один із люків і вибереться із цього страхітливого лабіринту. Допустити цього він не міг. Знову Венс відчув, як у його душі вирує гнів, але зусиллям волі він придушив його: йому не можна ризикувати, діючи необдумано.

Не зараз.

І тим більше — не тут.


Тес повернулася спиною до стіни, в котру вона вперлася, і вже хотіла було йти назад, як раптом побачила залізні двері, вмонтовані в бокову стінку. Вона вхопилася за їхню заіржавлену ручку і смикнула на себе. Двері були незамкнені, але защемлені. Тес знову щосили смиконула за ручку, двері відчинилися, і вона побачила перед собою спіральні східці, що вели вниз. Спускатися вниз, в темряву було, мабуть, не надто розумним кроком, але наразі іншого виходу вона не мала.

Обережно ступаючи кутастими східцями, Тес поволі зійшла вниз і опинилася у

1 ... 55 56 57 ... 152
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Останній тамплієр», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Останній тамплієр"