Читати книгу - "Українське письменство"

    На річці тій жили батьки мої І панства чортів тиск: Василь, Іван, Микола,          Народ письменний страх,          Бував у всяких школах; Один балакає на сотні язиках, Арабську цифіру, мовляв, закон турецький — Все тямлють; джеркотять, як гуси, по-німецьки. Подумаєш, чого то чоловік не зна! Да не об тім, бач, річ. Усю торішню зиму Рибалка ятером ловив в тій річці рибу…

І тільки по такій передмові розпочинається сама байка. В приказці «Рожа та Хміль» передмова ще довша — 26 рядків проти 9, в яких міститься оповідання про те, як хміль заглушив рожевий кущ.

В інших байках зустрічаємося з інакшими засобами ампліфікації. П’єса розростається через вставки жанрові, для розвитку думки непотрібні, але потрібні для колориту образків і сцен, наприклад, в байці «Мірошник». Гребінці треба підкреслити матеріальний достаток, в якому живе його «Мірошник», і він широко про те розводиться на цілих дев’яти рядках:

Коли ні забредеш к Мірошнику, бувало,         У нього є і хліб, і сіль, і сало, Чи то в скоромний день — із маслом буханці, Книші, вареники і всякі лагоминки; У п’ятницю — просіл, з олією млинці, Пампушки з часником, гречаники, стовпці. Обідать він було не сяде без горілки.

Перед нами мірошникове меню мало не на цілий тиждень. Розуміється, в таких численних і колоритних побутово-описових подробицях цілком потопає так зв. «мораль», дидактичний висновок з оповідання, а сама п’єса поволі втрачає специфічний характер байки, тобто збудованої на натякові і «к нравоучению приспособленной сказки».

В цьому відношенні найкращу характеристику Гребінчиної «приказки» дав В. В. Лесевич («Евгений Павлович Гребенка, опыт характеристики», «Русс. мысль», 1904, I—II). «Даже самые горячие почитатели Гребенки и хвалители его басен[35], — писав він у своїй, в цілому неприхильній, статті про Гребінку, — никогда не обращали внимания на то, что весьма многие из заключающихся в сборнике стихотворений — вовсе не басни. Басня далеко не могла бы отвечать тому замыслу, который был руководящим в некоторых из этих стихотворений: басня неизбежно сузила бы… этот замысел, а потому некоторые стихотворения так много и выиграли, что Гребенка, хотя и назвал их баснями, вовсе не считал однако нужным держаться этой шаблонной формы. Путь басни, как верно замечает один из ее историков, есть путь окольный и чрезмерно простой. Мы предпочитаем высказывать истину прямо, не прибегая к аллегории; истины же, выставляемые в баснях, по элементарности своей не соответствуют явлениям нашей сложной цивилизации, их примитивные очертания совсем не воспроизводят оттенков современной жизни», а «…нравоучения по простоте своей пригодны только для детского ума».

Безпосереднім чуттям художника Гребінка зрозумів усю штучність байки, непристосованість її до оформлювання вражень біжучого життя, а тому й став на шлях послідовного руйнування цієї умовної і тісної форми. Новочасна байка в її класичній — лафонтенівській формі, не вважаючи на значну повноту алегоричного оповідання, заховує все-таки певну рівновагу межи наративним (оповідальним) і дидактичним (навчальним) елементами. В байках Гребінки, особливо таких, як «Грішник», «Мірошник», «Рибалка», «Рожа та Хміль», цю рівновагу уже порушено. Оповідальна частина занадто розрослася, набралася численних подробиць, що остаточно заглушили малопомітний дидактичний наросток. Таких п’єс у збірнику Гребінки не менше 9—10 з загального числа 27. «Іноді вони мають громадське значення (сатира), іноді зводяться на чисто побутовий випадок, але і в тому і в другому разі зовсім не мають характеру байки» (Лесевич). Здається, можна сказати, не рискуючи дуже помилитись, що пізніша українська байка