Читати книгу - "Дике серце. Таємниця чоловічої душі"

ангелом, не кажучи вже про ангелів грішних. Ось чому Христос поширює свою владу на нас: «і ви причастні в тій його повноті. Він бо голова всякого начала і власти» (Кол. 2, 10). Докоряйте ворогові від свого власного імени — і він сміятиметься, накажіть йому в ім’я Христа — і він рятується втечею.

Ще одне. Навіть не думайте вступати в битву самотужки. Не намагайтеся здійснити свою чоловічу подорож, не маючи хоча б одного чоловіка поруч. Так, буває, що чоловік мусить вести битву самотужки, на світанку, і битися, користуючись усім тим, що він має. Але не робіть самотність своїм стилем життя. Як підкреслює в своїй праці «Самотній американський чоловік» Девід Сміт, це може бути нашим найслабшим місцем: «Серйозною проблемою є брак друзів у середньостатистичного американського чоловіка. Чоловікам досить важко погодитися, що вони потребують приятельських стосунків з іншими чоловіками». Завдяки чоловічому рухові Церква тепер розуміє, що чоловік потребує товариства інших чоловіків, але те, що ми пропонуємо, є іншим двовимірним рішенням: групи або партнери підзвітности. Ет! Це так схоже на Старий Завіт: «Насправді ти дурень і просто чекаєш нагоди згрішити, тож ми краще приставимо до тебе охорону, щоб вона утримувала тебе від спокуси».

Нам не потрібні групи підзвітности, нам просто потрібні друзі по зброї, ті, з якими можна битися пліч-о-пліч і хто прикриватиме нас зі спини. На вулиці мене зупинив молодий чоловік і сказав: «Я почуваюся оточеним ворогами, і я зовсім самотній». Сьогоднішня криза мужности виникла тому, що ми не маємо культури воїна, не маємо місця, де чоловіки вчилися б битися як чоловіки. Нам не потрібні збори по-справжньому гарних хлопців, нам потрібні зібрання по-справжньому небезпечних хлопців. Ось що нам потрібно. Я думаю про Генріха V під час битви при Азенкурі. Від його армії залишився невеликий загін утомлених і виснажених чоловіків, серед них — багато поранених. На кожного з них припадає по п’ять ворогів. Проте Генріх згуртовує своє військо, коли нагадує їм, що вони не найманці, а брати по зброї.

Щасливців жменьку і братів по зброї,

Того, хто нині кров проллє зі мною За брата матиму…

Хто в Англії, ті долю прокленуть

За те, що не звела сьогодні з нами.

Принишкне їхня честь при кожній згадці Про битву в день святого Криспіяна.

Так, нам потрібні чоловіки, яким можна було б розкрити душу. Але цього не відбудеться в групі чоловіків, яким ви не довіряєте, які насправді не готові разом із вами йти в бій. Це стара істина, що не існує групи чоловіків, вірніших один одному, ніж ті, хто воювали пліч-о-пліч, чоловіків із вашого ескадрону, хлопців із вашого окопу. Така група ніколи не буде великою, але велика нам не потрібна. Нам потрібна «жменька» братів по зброї, готових пролити кров разом із нами.

ПОЧЕСНІ РАНИ

Попередження перед тим, як ми завершимо цей розділ: вас буде поранено. Те, що ця битва є духовною, не означає, що вона несправжня. Вона справжня і рани, які може отримати чоловік, можуть бути до певної мірі потворніші, ніж ті, що бувають під час перестрілки. Втрата ноги — дрібниця в порівнянні з втратою мужности. Каліцтво від поранення шрапнеллю не зруйнує вашу душу, зате її може скалічити ганьба і почуття вини. Вас поранить ворог. Він знає про рани, що ви отримали в минулому, і намагатиметься знову туди ж поцілити. Проте ці рани є іншими — це почесні рани. Як каже Рік Джойнер: «Почесно бути пораненим на службі Господу».

Якось за обідом Блейн показував мені свої шрами: «Цей у мене залишився після того, як Сем’юел поцілив мені в чоло каменем. А цей від Тетонсів, коли я впав на ту гостру колоду. Не пам’ятаю, де отримав цей. Ага, ось цікавий — він у мене залишився після того, як я впав у ставок, переслідуючи Люка. Цей вже досить давній, відколи я обпік ногу об табірну піч». Він пишається своїми шрамами, вони, як значки за прояви хоробрости для хлопця… і для чоловіка. Наразі ми не маємо еквівалента для медалі «Пурпурове серце» за духовні воєнні дії, проте матимемо. Один із найславніших моментів, що на нас чекає, прийде на весільний бенкет ягняти. Явиться наш Господь і почне викликати вперед тих, хто був поранений у битві в його ім’я. Вони будуть пошановані, а їхня відвага — винагороджена. Я думаю про слова Генріха V до своїх людей:

Сьогодні день святого Криспіяна.

І той, для кого він мине щасливо,

Доживши знов до нього, стрепенеться Від спогадів хвилюючих і гордих…

Оголить руку у рубцях страшливих,

І скаже: — Це було в день святого Криспіяна. — Звитяг чимало давніх він забуде,

Та слави, що на цей припала день,

Забуть не зможе. Наші імена

Згадають люди…

За чарою…

«Царство небесне здобувається силою, — сказав Ісус, — і ті, що вживають силу, силоміць беруть його» (Мт. 11, 12). Добре це чи погано? Будемо надіятися, що тепер ви бачите глибину і священну якість чоловічої агресії, і це допоможе вам зрозуміти слова Христа. Порівняйте Його слова з твердженням: небесне царство відкрите для бездіяльних, занудних чоловіків, які ввійдуть у нього, лежачи на дивані перед телевізором. Щоби потрапити до царства Божого, каже Ісус, вам доведеться докласти усю вашу пристрасть і силу. Ситуація