Читати книгу - "Розстрільний календар"

Марії Сапсай, Іванові Сапсаю, Григорію Тунику, Михайлу Лук’яненку, Катерині Зоц, Івану Перепаді заборонили перебування в межах Чернігівської, Полтавської, Київської, Волинської і Подільської губерній та прикордонних до них строком на 3 роки.

Параску Кузьменко було виправдано, матеріали у її справі виокремлено в особливу справу, яку направлено до народного суду.

Суд виправдав Павла Коваля, Віктора Полевика, Гаврила Лук’яненка, Василя Майстренка, Івана Лимаря, Олександра Гищенка, Антоніну Ніколаєнко, Сергія Ніколаєнка і Сидора Дорошенка.

25 березня 1925 року президія ВУЦВК ухвалила всі смертні вироки у справі замінити на 10 років ув’язнення у концтаборі. Відомості про перегляд справи чи реабілітацію названих осіб відсутні.

Джерела

Репресії проти учасників антибільшовицького руху в Україні (1917—1925 рр.): Анотований покажчик архівних кримінальних справ «Основного» фонду архівів тимчасового зберігання регіональних органів СБУ. — Х.: Права людини, 2015. Режим доступу: https://goo.gl/ZuXM9R

Леус Віталій. «Патріотичне кубло» у Ічні // Хвиля Десни. — 2015. — 17 серпня. Режим доступу: https://goo.gl/W1klfL

Самбурський Костянтин. Щоденники. 1918—1928 рр. Гірка українська історія очима псаломщика з Гужівки. — К.: Гнозіс, 2015.

11 травня 1944 року ухвалено рішення Державного комітету оборони СРСР стосовно переселення кримських татар до Узбекистану

Травень—червень 1944 року в Криму став черговим етапом етнічних чисток з боку радянської влади. До цього вживалися превентивні заходи з ліквідації «неблагонадійних» до початку Другої світової війни.

Після відступу німецьких військ народи Криму зазнали нових переслідувань. Значною мірою вони стосувалися представників кримськотатарського народу. 180 014 осіб підлягло депортації під час силової військової операції. Вона тривала з 18 до 20 травня 1944 року.

Згодом до Радянської армії мобілізували шість тисяч кримських татар призовного віку, яких вивезли до міст Гур’єв, Рибінськ, Куйбишев. Додатково п’ять тисяч кримських татар і три тисячі представників інших національностей, за вказівкою Берії, спрямували з Криму в розпорядження тресту «Московвугілля».

«Очищенню» Кримської АРСР від «антирадянських елементів» сприяла постанова Державного комітету оборони СРСР від 11 травня 1944 року № 5859сс «Про кримських татар». У ній, зокрема, йшлося: «...в период оккупации Крыма немецко-фашистскими войсками, участвуя в немецких карательных отрядах, крымские татары особенно отличились своими зверскими расправами по отношению к советским партизанам, а также помогали немецким оккупантам в деле организации насильственного угона советских граждан в германское рабство и массового истребления советских людей….»

Сталін детально розписав механізм депортації всіх татар з території Криму в Узбецьку РСР до 1 червня 1944 року. В операції задіяли 32 тисячі співробітників НКВС. Кримських татар звозили машинами до залізничних станцій Бахчисарая, Джанкоя та Сімферополя, а звідти ешелонами відправляли на схід.

Відповідно до іншої постанови Державного комітету оборони СРСР від 2 червня 1944 року, депортації підлягали й інші етнічні групи. З Криму виселили усі грецькі, вірменські, болгарські сім’ї — 16 006 греків, 9821 вірмен, 12 628 болгар. Постанова від 24 червня 1944 року стосувалася депортації мешканців Криму підданства Туреччини, Греції, Ірану. Депортовані народи Криму мали другу категорію спецпереселенців, виселених довічно. Під час операції з переселення порушувалися усі громадянські права.

Репресовані кримчани позбавилися статусу спецпереселенців лише 27 березня 1956 року після указу Президії Верховної Ради СРСР (греки, болгари, вірмени) та 28 квітня 1956 року (кримські татари), однак не мали права на компенсацію втраченого при виселенні майна та повернення в місця колишнього проживання.

Джерела

Головченко Володимир. Депортація кримськотатарського народу 1944 р. — прояв злочинної сутності національної політики сталінізму. Режим доступу: https://goo.gl/IHQWLp

Документи щодо депортації з Криму представників кримськотатарського та інших народів у 1944 р. Режим доступу: https://goo.gl/bhuXg6

Крим: шлях крізь віки. Історія у запитаннях і відповідях.— К.: Інститут історії України НАН України, 2014 Режим доступу: https://goo.gl/K4Nkrx

Кульчицький Станіслав. Український Крим // День. — 2009. — 18 лютого. Режим доступу:https://goo.gl/0xlm8n

Пагіря Олександр. Депортація кримських татар у травні 1944 року // Територія терору: [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://goo.gl/BWiLw8

11 травня 1972 року заарештований психіатр Семен Глузман

Не должна страна людей испытывать. Не должны мы жить в стране, где человек запросто может превратиться то ли в героя, то ли в сволочь. Уж если кому захотелось адреналина — просим в горы, в пустыню, в Марианскую впадину нырнуть, в конце концов, но не должна страна создавать ему такие условия! Большинство людей должны прожить свою жизнь так, чтоб они даже не подозревали, что в какой-то ситуации они могут оказаться негодяями.

Семен Глузман, з інтерв’ю

Увагу органів держбезпеки Семен Глузман привернув після заочної судово-психіатричної експертизи у справі генерала Петра Григоренка, у якій доводив недоцільність та незаконність дій радянських лікарів і безпідставність діагнозу. Його робота була анонімно поширена у самвидаві, проте слідчі встановили авторство. 15 березня 1972 року вдома у фахівця пройшов обшук, під час якого заборонених матеріалів чи речей виявлено не було. За два місяці, дорогою до станції швидкої допомоги, де працював Глузман, його зупинили двоє співробітників КДБ та відвезли до Печерського управління. Як згадував Семен Глузман, тоді він подивився у вікно та подумав, що, можливо, востаннє бачить дерево.

Перші дві доби арешту були досить коректними як на стандартні методи радянських спецлужб. Батькам нічого не повідомили, фізичного впливу на затриманого не було. Не проводили виснажливих нічних допитів. Проте в камері сидів інформатор, а на волі активно «обробляли» друзів. В результаті один з них «розколовся».

Офіційне обвинувачення базувалось на поширенні самвидаву, але фактично розроблялась лінія причетності до справи Григоренка. До осені 1972 року відбувалося збирання матеріалів.

Суд над Глузманом тривав майже тиждень — з 12 до 19 жовтня 1972 року. Обвинувачували його за статтею 62, частиною 1 Карного кодексу УРСР — антирадянська агітація і пропаганда. Глузман отримав 7 років позбавлення волі у таборах та 3 роки заслання, які відбував біля Пермі.

У таборах він і далі захищав права людини. Виступав проти жорсткого ставлення до політв’язнів, негуманного режиму утримання, передавав на свободу інформацію про реальний стан у таборах, підтримував акції протесту разом із іншими в’язнями, в тому числі численні голодівки. Написаний у таборі та присвячений Леоніду Плющу «Посібник з психіатрії для інакодумців» потрапив у самвидав та був поширений на Заході.