Читати книгу - "Донор для небіжчика"

що залишилися в них, і шкодує про роки, прожиті з таким недоумком, як він… День, коли мали з’явитися нові власники квартири, і він, не чекаючи їхнього приходу, просто вийшов на вулицю й побрів у випадковому напрямку, бо йти йому було нікуди…

Надвечір він опинився на лавці в парку, бо втомився від безцільної ходьби, був голодний і хотів пити. Там просидів до ночі, тупо спостерігаючи, як згущуються тіні між деревами, і слухаючи високий дзенькіт у пустій голові.

Він зробив із кулька з одягом імпровізовану подушку й ліг на лавку, здобуваючи перший бездомний досвід. Ігор крутився на твердих дерев’яних брусках хвилин сорок, відчуваючи, як наростає біль у всьому тілі (особливо у місцях, що не зажили після бійки на цвинтарі), й вирішив переміститися на траву. Придатне місце він знайшов метрів за шість-сім від лавки; світло паркового ліхтаря туди не діставало: він лише зараз зрозумів, що виставляв себе на огляд випадковим перехожим, коли влаштувався на попередньому місці…

Раптом його погляд щось зачепив, серце закалатало майже біля горла… Здається, легкий вітер щойно поніс по землі якийсь дивний кольоровий папірець… Йому здалося, що це гроші — п’ятдесят, а може бути, і сто гривень!

Він зірвався з місця й кинувся ловити цю здобич. Трохи пом’ятий аркушик розмірами справді нагадував грошову купюру, та все ж на його долоні лежав кольоровий рекламний листок…

Він розчаровано сплюнув, зім’яв ідіотський папірець і жбурнув у темряву.

А наступної миті побачив, що з-під підошви його черевика на нього дивиться кутик зеленого паперу з чітко помітною цифрою «5»…

Очистивши п’ятидоларову банкноту від налиплого гівна, Ігор засунув її в задню кишеню штанів. Він був абсолютно впевнений, що вранці знайде там або обгортку від шоколаду, або невдалу ксерокопію.

Потім повернувся до своєї постелі на траві і швидко заснув.

Наступні дні Ігор пристосовувався до свого нового статусу. Ночував у парках, постійно змінюючи місце. Збирати пляшки спочатку було соромно, він підробляв вантажником у магазині — й міг харчуватися в дешевій їдальні один раз на добу. Іноді — двічі — виручали п’ять доларів, знайдені в перший пам’ятний день його бродяжництва.

Двічі його били інші бомжі (втім, «били» надто сильно сказано, швидше, проганяли зі «своїх» місць; він же не хотів із ними зв’язуватися). Один раз ним «зацікавилась» міліція. Загалом, із ним відбувалися всі ті речі, що мають місце в житті бурлаки.

Через тиждень поневірянь Ігор зробив відкриття: він вільний, ось тепер він справді знайшов свободу, він сам собі господар. Думати про це йому подобалося, хоча він розумів, що розраховуватися за таку волю доводиться постійним приниженням і незручностями. Він навіть розумів тих бродяг, що відмовляються від можливості повернутися до колишнього «правильного» життя, якщо раптом у них з’явиться такий шанс. Вони вже просто не можуть, бо за два чи три роки стають іншими (внутрішньо) людьми, що живуть лише за власними законами, чи думають, що це так…

Зникла гіркота образи на дружину. Він її навіть не пробачав, просто його цілком поглинуло нове життя.

Він блукав містом без певного маршруту — просто був приємний день. Проходячи тінистою зеленою алеєю між двома довгими п’ятиповерховими будинками, він побачив ключ, який хтось забув у замку дверей від підвалу.

Так він знайшов своє нинішнє житло. Це були два ніким не зайняті приміщення без замків на дверях; одне йому цілком підходило.

Його анітрошки не знітила та обставина, що житло в певному сенсі було вже зайняте. Величезною пацючихою та її потомством…

З того дня в його бомжацькому житті почався новий етап.

Наскільки це було можливим, він упорядкував своє нове помешкання, натягнувши в підвал різного мотлоху.

Заробляв збираючи пляшки в темний час, зберігав їх у сховку і раз на тиждень здавав. У такий день він був відсутній «удома» цілу добу, щоб не потрапити на очі кому-небудь із мешканців будинку. Деколи йому вдавалося відвідувати громадську лазню — запах немитого тіла надто дратував його.

Часом він бував навіть щасливий. Якщо в такі моменти Ігор згадував дружину, то йому ставало її щиро жаль — бо Олександра так і не зрозуміла, що в житті далеко не все залежить від власних бажань чи навіть від правильних рішень. Людина може виявитися зовсім безпомічною перед безглуздими випадками — дрібною смітинкою в механізмі обставин.

Іноді він думав, хто у нього народився, і тоді думки про дружину відходили на другий план, як дрібна деталь на фотографії, що випала з фокуса.

Періоди депресії відвідували його значно рідше, але були болісні; у такі дні не радував навіть Щурик — він перетворювався на сіру мерзенну тварину, з якою жити поруч міг тільки безумець.

Одного разу Ігор оглянувся в часі на кілька місяців назад і зробив приголомшливе відкриття: усі події, починаючи з того нещасливого ранку п’ятого квітня, складалися так, щоб свідомо позбавити його іншого вибору… щоб привести саме до такого фіналу.

Змушений вести нічний спосіб життя, Ігор відкрив для себе таємничий і