Читати книгу - "Звичайна вдячність"

на її обличчі сяяла така яскрава усмішка, що запримітити її можна було навіть із Місяця. Я подумав, що кращої та винятковішої особистості не існувало в цілісінькому світі. Тоді я точно знав: вона народилася для величі.

— А як дівчину звати? — Редстоун доторкнувся до моєї руки. — Її прізвище Драм. Родичі?

— Це моя сестра, — відповів я, перекрикуючи гамір.

Він ніжно на неї подивися:

— А красива, щось тут є від сіу.

Після феєрверків ми з Джейком пішли додому. Святкування вирувало по всьому містечку. Небо буяло різнобарв’ям. З темних вуличок, що перетинали дорогу, долинав гомін вертушок та петард. Гасового мотоцикла ніде не було: скоріш за все, святкування Дня Незалежності він завершить у барі. Вікна в татовому кабінеті були зачинені, крізь них пробивалося світло і звуки Чайковського. «Паккарда» не було в гаражі, оскільки мама, Аріель, містер Брендт та «Нью-бременські співці» залишилися на святкування після виступу і мали повернутися додому пізно.

Наказу щодо часу вкладання в ліжко було суворо дотримано, і ми з братом уже о десятій тридцять одягнули піжами і повкладалися. З вікна досі долинав гуркіт феєрверків, проте він потроху вщухав. Лише де-не-де лунали поодинокі спалахи петард. Тато повернувся з церкви. Уже майже поринаючи в дрімоту, я чув, як наша машина захрускотіла гравієм і грюкнули дверцята «Паккарда».

Дещо пізніше я прокинувся і почув, як тато комусь телефонував, а мама щось пояснювала, її голос звучав стривожено. Ніч була темна, як зола, навіть цвіркуни не співали. Я спустився вниз. Вигляд у батьків був стомлений та виснажений. Я спитав, що трапилося. Тато відповів, що Аріель ще не повернулася, і наказав повертатися в ліжко.

По роботі батькові частенько доводилося залагоджувати різні проблеми в нічну пору, тому подібні випадки для мене не були дивиною. Окрім того, я багато разів бачив, як сестра тікала з дому й поверталася лише над ранок цілісінька та неушкоджена. Та, найголовніше, я був лише дитиною, досі загорнутою в м’якеньку ковдру ілюзії, і щиро вірив, що тато з мамою гуртом з усім упораються. Повернувся до спальні і занурився в дрімоту. Збентежені голоси батьків усе ще лунали знизу, вони продовжували телефонувати і тривожно чекали на звісточку від своєї доньки.

Розділ 18

Япрокинувся наступного ранку. Пахло дощем.

Спустився вниз: батьки стояли на кухні разом із Карлом Брендтом, шерифом Ґреґором та його помічником Золі Гауптманом. На шерифові були джинси й робоча синя сорочка з коротким рукавом, щоки були гладенькі та червонуваті, ніби він щойно поголився. На помічникові була форма. Вони пили каву за кухонним столом. Ґреґор нотував слова батьків у невеличкий записник, що лежав перед ним. Я стояв у дверях їдальні — мене не помічали.

Стояв собі і слухав. Аріель була разом з Карлом та рештою друзів біля річки в парку Сіблі. На тій самій піщаній галявині, де Доул підірвав жабу петардою М-80. Там вони розвели багаття, пили й гуляли. Під час святкування згубили Аріель, і ніхто не знав, навіть Карл, куди і коли вона пішла. Сестра просто зникла.

Ґреґор попросив Карла назвати імена решти друзів, хлопець назвав їх ще десять чи дванадцять.

— Аріель теж пила? — запитав шериф.

— Так, — відповів Карл.

— Ти відвіз її до річки?

— Після вечірки.

— Вечірки з «Нью-бременськими співцями»?

— Саме так.

— Але ти не привіз її додому з танцюльок? Чому?

— Її ніде не було, коли я зібрався їхати.

— А тебе це аніскільки не турбувало?

— Я хвилювався, але подумав, що її підвіз хтось інший. Я був добряче напідпитку.

— Ти ще замалий, аби випивати, — зауважив Ґреґор.

— Це так, але запізно про це говорити зараз.

— Можливо, якби ти не пив, ти знав би, де Аріель.

Карл мав винуватий вигляд, відповіді не було.

— Ти помітив іще когось, хто теж пішов з вечірки?

Карл трохи поміркував, потім стенув плечима:

— Люди приходили й ішли собі далі впродовж усієї ночі.

— Вона щось сказала перед тим, як піти?

— Ні, — відповів Карл. — Принаймні жодного слова про те, що йде.

— О котрій ти поїхав з гулянки?

— Не пам’ятаю, десь близько другої, о пів на третю.

— Ти поїхав додому одразу?

— Так.