Читати книгу - "Містичний вальс"

190
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 55 56 57 ... 98
Перейти на сторінку:
із себе перші «ма» і «та», до сивочолих старійшин, так безсоромно втертися в довіру до володаря? Вона чимось обпоїла нашого пана, гомоніли жінки на ринковій площі, рахуючи штуки полотна, що завантажували їм на підводи слуги, вона і вилікувала його із самої вигоди, вторили їм чоловіки, і присуд був одностайним — не можна вірити чужинцям, від них сама баламуть. Про те, що радник та його мати, ткаля Ганна, теж не місцеві, всі якось хутко забули. Та й то сказати, вони стільки років живуть в Рутенії, Роман — молочний брат короля, щодо їхньої відданості і сумнівів немає. А яка може бути відданість у тієї приблуди зі сріблястими очима, за блиском яких і виразу не розгледиш, та диким чорним волоссям, яке так скажено в’ється, що, мариться, ось-ось — і заворушиться? В тієї захожої відьми, яка і розмовляє так, що половину слів миряни просто не розуміють? Атмосфера в місті розпалювалася, в повітрі відчутно пахтіло грозою. І, що найцікавіше, для вибуху народного гніву поки що не було жодних причин. Не те, щоб цього не бажав Олесь — Світлана відмовляла йому, щоразу, коли він ставав особливо настирливим, повторюючи «У тебе є дружина». Це магічне заклинання, практично єдине, яке вона знала, діяло незмінно, але не довго, як купання в озері спекотного літнього дня, щоб охолодитись. Олесь ніяковів, відступав і вибачався, клявся Світлом і всіма його похідними, що віднині і навік дасть Лані спокій, та минала година, максимум дві — і король знову йшов в атаку, із завзяттям воїна, навченого перемогти або померти. А Лані ставало все важче опиратися, бо за сім останніх років Олесь був єдиним чоловіком, якого вона дійсно бажала, яким захоплювалась, і єдиним, якого вона покохала.

Інколи Світлану відвідувала продуктивна думка, а чи не піти їй на поступки королю і чи не дозволити йому «оте все», як висловлювалась колись її сором’язлива мати, лиш би він від неї відчепився. Мабуть, Лана так і вчинила б, якби не відчувала, що стане тільки гірше, і що Олесь тоді точно від неї не відстане. Ніколи. Бо він не був мисливцем за жінками, і до тих, кого цікавить «сам процес», байдуже з ким, він також не належав. Щось глибоке було в його почуттях, в його ставленні до неї — з такою глибиною, справдешньою, автентичною, вона ще не стикалась, і лякалась її, як у дитинстві — порожнечі колодязя, що стояв на бабусиному подвір’ї, і в який Лана обережно зазирала, завжди побоюючись впасти. Вона знала, що там є вода і дно, вона бачила, як звідти діставались повні цеберки холодного, рідкого кришталю, але в її дитячій уяві це була прірва — вологе, бездонне провалля, яке водночас і манило, і відштовхувало її.

За три тижні Світлана багато чого дізналась про Рутенію, її звичаї та люд. Зоряна, котра після шлюбу з радником короля отримала більше вільного часу, аніж могла витратити, та ткаля Ганна, яку Лана про себе давно називала «мамою Ганною», охоче допомагали їй пізнати все, що її цікавило, і на будь-яке питання, навіть на найабсурдніше з їхнього погляду, незмінно давали розгорнуту, детальну відповідь. Лана довідалась, що місяць, який в Україні називають липнем, і на початку якого вона потрапила в Рутенію, тут іменують «медунцем», що місто, у якому вони живуть, є столицею держави, і називається Зорів, що Рада Старійшин тут — це зібрання жерців Світла і водночас наглядовий орган, який координує діяльність короля, що жерцями тут стають тільки обрані Світлом (почувши це, Світлана подумала, що, мабуть, всі вони на знак своєї вибраності отримують сонячний удар), що служіння Світлу — це покликання, тому воно довічне, а от служіння громаді — малась на увазі королівська влада — це обов’язок, із яким можна не впоратись, і через це позбутися корони. А ось отримати титул короля з усіма наслідками, що звідси випливають, можна тільки успадкувавши його. Якось, гуляючи вдень полем, що біля Чорного лісу, Лана спитала в Олеся, що за камінець веселково виблискує в його срібній короні? Чи не діамант, часом?

— Хіба я жінка, щоб носити діаманти? — образився король. — Це гірський кришталь.

— І що ж він символізує? — поцікавилась Світлана, яка настільки звикла до того, що в Рутенії все щось символізує, що й собі почала мислити подібним чином.

— Чистоту і прозорість королівської влади. Усе, що робить король, має бути відкритим, зрозумілим для підданих, і користуватись їхньою безумовною підтримкою, — сказав Олесь і потягнувся до Лани за поцілунком.

От би тебе — та в наше шапіто на Грушевського. Боюся тільки, з такими принципами ти там би й дня не протягнув.

— Навряд чи, мій пане, те, що ти зараз намагаєшся зробити, знайде розуміння і здобуде безумовну підтримку народу, — тихо зауважила Лана, чекаючи звичних уже вибачень. Натомість Олекса сказав, із викликом і водночас сумно дивлячись на неї:

— Це стосується лише нас із тобою, серце моє.

— Твій люд так не думає. Крім того, королева…

— О, королева, — Олесь нахилився, зірвав колосок дикого вівса, і заходився описувати в повітрі якісь незрозумілі кола — магічні, чи що? — Ія. Моя зірка, яка погасла, так і не спалахнувши, мій вічний спогад про те, як далеко одне від одного можуть знаходитись «хочу» і «мушу», і як нелегко вибирати між ними.

— Але свій вибір ти зробив.

— Та не мав я ніякого вибору, світлячку мій.

— Нехай так. Але щось же повинно залишатись святим. Шлюбні узи, наприклад.

— Твої очі — ось моя святиня. А шлюб таким бути не може, якщо тільки один із подружжя працює на це. Потрібно двоє. Завжди потрібно двоє.

З цим Світлана була згодна — завжди потрібно двоє. А вона — третя, із кого не почни лічбу, із якого боку не глянь. Якась клята гіпотенуза між двома катетами. Дуже паршива сторона любовного трикутника.

Того

1 ... 55 56 57 ... 98
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Містичний вальс», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Містичний вальс"