Читати книгу - "Високий Мисливець"

мене дуже важливе — вивчати життя тварин на волі, щоб знати, як треба правильно, по-спортивному вбивати їх. Цієї породи коней я не знаю. Хіба ж можна сідати на коня, не приборкавши його…

Далі Альваро не міг слухати.

— Сеньйоре, — вигукнув він, — та ви ж більша скотина, аніж цей кінь!

Вчений муж повернувся до Караї і докірливо сказав:

— І ви дозволяєте оцьому молокососові ображати мене?

— Я вам не гувернантка, — відповів Високий Мисливець. — Дивуюсь, що цей юнак назвав вас сеньйором. Але можу дати вам пораду. Тут існує такий звичай: якщо хтось почуває себе ображеним, то сам зводить рахунки з тим, хто перед ним завинив.

— Але ж у мене рекомендаційні листи від впливових осіб. Дозвольте передати їх…

— Вони вам тут не допоможуть. Люди, які дали вам рекомендаційні листи, навіть коли вони політики, почервоніли б від сорому, побачивши, як ви знущаєтесь з коня, та ще й чужого. Гадаю, вам не лишається нічого іншого, як витягти револьвер і порахуватися з молодиком, який вас образив, інакше з вами порахуються інші. А це, гадаю, для вас буде не дуже приємно.

— Але ж той молодик, напевне, теж стрілятиме, якщо я вийму зброю? Він увесь час позирає на мої руки, та й револьвер у нього висить спереду на поясі.

Незважаючи на те, що мисливці були страшенно злі, вони не могли втриматися від сміху.

— А ви, мабуть, носите зброю, щоб стріляти лише в те, що тікає від вас і не може оборонятися?

— Безперечно! Я не можу ризикувати своїм життям. Воно надто цінне і для науки, і для людства взагалі. Зрозумійте, панове, що я професор, вихователь молоді.

Тим часом Альваро розстебнув пояс і кинув його на землю.

Щойно він зробив це, як рука професора потяглася де револьвера. Мисливці напружилися, та їм не довелося втручатись, бо зброя професора застрягла в кобурі, ніби соромлячись свого власника. Діставши красивий і міцний удар у підборіддя, Москітінго не встиг навіть витягти її.

— Це вам завдаток! — вигукнув Альваро.

— Може, дати йому ще того дрюка? Клепати, доки не розлетиться на друзки? Хай панкові дістанеться, як і його коневі! — висловив думку Нене Фіорі.

— Це я тільки трохи розім'явсь… Але йому досить і цього!

Для «вченого спостерігача» звичаїв диких тварин такої прочуханки справді було досить.

Тим часом Караї відійшов до свого намету і переглянув рекомендаційні листи. Якими непередбачливими і легковажними буцають деякі люди, пишучи їх! Вони не думають ані про те, кому дають такі листи, ані про те, кому вони призначені. Звіддаля Караї почув іще, як Нене Фіорі радив професорові на прощання:

— Ану, збирайтеся швидше і геть, звідки прийшли. Але пішки! Якщо ми побачимо вас верхи на коні, ви так легко, як оце зараз, не відбудетесь. Наука і все людство можуть зазнати тяжкої втрати!

Незабаром Караї забув про цей випадок — у нього були інші, важливіші турботи. Ні він, ні решта мисливців більше не зустрічали доктора наук Москітінго. Тільки й того, що, їдучи разом із Альваро до Барранко Бранко, Високий Мисливець спитав його дорогою:

— Ну, а що кажуть про цей славний удар ваші добрі духи?

— Мабуть, задоволені; єдине, в чому вони сумніваються, чи не мало я йому вліпив…

Розділ сімнадцятий
КОНТРАБАНДИСТ

Для важко навантаженого човна не знайдеш гіршого водного шляху за Ріо Набілеке. Річка дуже звивиста, і це перешкоджає поставити вітрило, щоб скористатися з попутного вітру. Не встигне вітрило напнутись, як річка знову робить різкий закрут, і треба спускати його та братися до весел. Вітер, який хвилину тому допомагав, тепер тільки заважає. Караї спочатку таки напнув вітрило, та йому надокучило щоразу вставати з місця і то опускати, то піднімати його, тому він щосили налягав на весла, долаючи і вітер, і течію.

Зате нема зручнішої річки за Ріо Набілеке для контрабандиста. Місцями вона мчить як шалена, місцями розливається вшир і стає такою мілкою, що човен шкрябає по дну. Жоден катер не насмілиться переслідувати тут човен. Не наважився цього зробити і Мальгейросів паровий катер, який кілька хвилин тому гнався за Караї.

Гірше було, коли мисливець плив по широкому плесу Парагваю. Незважаючи на ходовий вітер, який надимав вітрило так, що той перехиляв човен і черкався об воду, відстань між човном і катером, який його переслідував, весь час зменшувалась. Караї уже готовий був застосувати зброю. Він не міг дозволити затримати себе, оскільки віз чужий товар. Його човен був навантажений смертоносною зброєю, яка цього разу мала попередити кровопролиття.

Вітер — могутній помічник, та пара — ще кращий. Катер був невеликий, але зчиняв страшенний шум. Як тільки пара в машині піднялася, він загудів, наказуючи вітрильному човну зупинитись. Катер не мав на це ніякого права, а, не підійшовши на відстань пострілу, не міг застосувати й сили, яку дехто схильний вважати за право.

Мисливець поки що не звертав уваги на гудки. Він знав, що його «право», якщо катер наздожене човна, певніше, бо двоствольна гвинтівка системи маузер, яку він мав, б'є значно далі, ніж рушниці переслідувачів. Він сподівався, що вистачить кількох пострілів, щоб катер облишив гнатись за човном.

Караї спокійно курив, лежачи біля стерна. Відстань до катера він, не озираючись, визначав за звуком мотора. Раптом до нього почав долинати інший звук — слабший, але різкіший. Цей новий звук примусив його озирнутись. На фарватері замість одного катера він побачив два. Другий був набагато швидкохідніший.

Караї з одного погляду визначив, що то військове патрульне судно. Якщо його капітан домовиться з командою Мальгейросового катера, справа може скінчитися кепсько — адже канонерка мала на борту ще більші «права», ніж у нього. Тому Високий Мисливець на всякий випадок сховав свою гвинтівку під парусину, якою був накритий вантаж,