Читати книгу - "Діти капітана Гранта, Жюль Верн"

з гілки на гілку, руки його марно силкувались за щось вхопитися. Був він живий чи мертвий? Невідомо. І він неминуче впав би в рокітливі хвилі, якби майор не підхопив його дужою рукою.

— Щиро дякую, Мак-Наббсе! — вигукнув Паганель.

— Та що вам? Що сталося? — спитав майор. — Знову ваша одвічна неуважність?

— Так! Так! — відповів Паганель, ледь віддихуючи. — Так, неуважність… цього разу феноменальна!

— Що ж саме?

— Ми помилялись! Ми ще й досі помиляємось! Помиляємось весь час!

— Кажіть же, про що йдеться!

— Гленарване, майоре, Роберте, і ви всі, друзі мої, слухайте! Ми шукаємо капітана Гранта там, де його немає!

— Як-то так? — вигукнув Гленарван.

— І не тільки немає, але й ніколи не було!

Розділ XXIV
ПТАШИНИЙ СПОСІБ ЖИТТЯ ТРИВАЄ

Ці несподівані слова викликали загальний подив. Що хотів сказати географ? Чи він несповна розуму? Однак він говорив так упевнено, що всі погляди звернулись на Гленарвана. Вичерпною відповіддю на його запитання й буіщ, власне, Паганелеве твердження. Але Гленарван тільки хитнув заперечливо головою, видимо, не ймучи вченому віри.

Проте географ, трохи заспокоївшись, знову заговорив:

— Саме так! Ми йшли хибним шляхом у наших розшуках, прочитавши в документі те, чого там немає!

— Поясніть свою думку, Паганелю, — мовив майор, — і не хвилюйтесь.

— Все це дуже просто, майоре. Як і ви, я допустився помилки, як і ви, я хибно тлумачив документ. І лише хвилину тому, коли я вимовив слово “Австралія”, блискавкою сяйнула мені в голові думка й вмить стало все ясно.

— Як? — вигукнув Гленарван. — Ви вважаєте, що Гаррі Грант…

— Я вважаю, — увірвав йому мову Паганель, — що слово Austral в документі не є повне слово, як ми гадали досі, а тільки корінь слова — “Australie”.

— Дивно! — зауважив майор.

— Не дивно, — знизав плечима Гленарван, — а неможливо.

— Неможливо? — вигукнув Паганель. — У Франції цього слова не вживають.

— Отже, ви запевняєте, спираючись на документ, що “Британія” затонула біля берегів Австралії? — спитав Гленарван голосом, в якому вчувався глибокий сумнів.

— Я переконаний у цьому! — палко відповів географ.

— Далебі, Паганелю, — мовив Гленарван, — така заява в устах секретаря Географічного товариства вельми мене Дивує.

— Чому ж це? — спитав Паганель, дошкульно дійнятий цими словами.

— А тому, що коли погодитись з вами, то одночасно слід визнати й те, що в Австралії є індіанці, а там їх досі ніхто й у вічі не бачив.

Цей довід анітрохи не збентежив Паганеля. Він, певне, чекав його, бо тільки посміхнувся.

— Дорогий Гленарване, — мовив він, — не поспішайте святкувати перемогу; зараз я, як то кажуть, “розіб’ю вас до ноги”, і ви побачите, що ніколи ще Англія не зазнавала такої нищівної поразки! Хай це буде віддяка за невдачі Франції під Крессі й Азінкуром [48] !

— Згода. Бийте мене, Паганелю!

— То слухайте! В документі й згадки немає про індіанців, так само як і про Патагонію! Уривок слова mdi… означає не indiens — індіанці, a indigenes — тубільці! А ви ж, напевне, припускаєте, що в Австралії живуть тубільці?

Гленарван пильно глянув на вченого.

— Здорово, Паганелю! — похвалив майор.

— Пристаєте тепер на моє тлумачення, мій дорогий Гленарване?

— Так, — відповів Гленарван, — коли ви доведете мені, що уривок слова gonie “гонія” не стосується назви країни, де живуть патагонці!

— Звичайно, ні! — вигукнув Паганель. — Тут ідеться не про Патагонію! Беріть яке хочете слово, окрім цього.

— То яке ж бо слово?

— Космогонія, теогонія, агонія…

— Агонія! — підхопив майор.

— То байдужісінько, — мовив Паганель, — це слово не має жодної ваги, і я навіть не буду дошукуватися, що воно може означати. Але, безперечно, слово austral вказує на Австралію. Та мені з самого початку задурили голову, і я знехтував цим, таким очевидним, поясненням. Якби я сам знайшов документ, якби мене не збили з пантелику, я тільки так би його й зрозумів!

Паганелеві слова цього разу були зустрінуті вигуками “слава!”, вітаннями, поздоровленнями. Остін, матроси, майор і надто Роберт, щасливий знову осягти втрачену надію, нагородили шановного вченого оплесками. Гленарванові залишалося тільки погодитись з географом, і він виголосив, що ладен скласти зброю.

— Останнє питання, дорогий Паганелю, — і тоді я схиляюся перед вашою проникливістю.

— Кажіть, Гленарване.

— В який спосіб ви пов’язали слова, котрим надали нового тлумачення, і як тепер треба читати документ?

— Дуже просто. Ось він.

Паганель витяг дорогоцінний папір, котрий вій ретельно студіював кілька днів.

Поки географ збирався з думками, стояла глибока тиша. Нарешті, ведучи пальцем по уриваних рядках, підкреслюючи окремі слова, Паганель впевнено почав читати:

— “7 червня 1862 року трищоглове судно “Британія” з порту Глазго, затонуло…” Тут можна додати, коли хочете, “по двох днях, по трьох днях” або “після тривалої агoнії” — однаково, це не має жодного значення… “біля берегів Австралії. Прямуючи до берега, двоє матросів і капітан Грант спробують дістатися” або “дісталися до континенту, де вони потраплять” або “потрапили в полон до жорстоких тубільців. Цей документ кинуто…” і таке інше, і таке інше. Тепер ясно?

— Ясно, — відповів Гленарван, —