Читати книжки он-лайн » Класика 📜🎩🎭 » Пригоди Гулівера, Джонатан Свіфт

Читати книгу - "Пригоди Гулівера, Джонатан Свіфт"

172
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 55 56 57 ... 89
Перейти на сторінку:
підборіддя, а в другому протягом двох поколінь так багато шахраїв, а протягом двох наступних - дурнів; чому в третьому стільки пришелепуватих, а в четвертому - шулерів; чим пояснюються слова, сказані Полідором Вергілієм175 про один знатний рід: «Nec vir fortis, nec foemina casla»;176 як жорстокість, криводушність та боягузтво стали характерними прикметами деяких родів і відрізняють їх так само виразно, як фамільні герби; хто перший приніс у благородну родину пранці, що в наступних поколіннях обернулися на золотушні пухлини. Все це перестало мене дивувати, коли я побачив, скільки разів родовідну лінію порушували пажі, лакеї, слуги, кучери, картярі, офіцери та кишенькові злодії.

Найбільшу огиду викликала в мене нова історія, бо, уважно придивившися до всіх осіб, що в минулому сторіччі зажили такої гучної слави при дворах монархів, я зрозумів, як дурять світ продажні письменники, приписуючи воєнні подвиги боягузам, мудрі поради дурням, щирість підлабузникам, римську доблесть зрадникам батьківщини, благочестя безбожникам, цнотливість содомітам, правдивість донощикам. Я побачив, скільки безневинних і прекрасних людей було засуджено на страту або на заслання через інтриги всесильних міністрів, що підкупили суд, або ж через партійні чвари; скільки мерзотників діставали найвищі посади, а разом з ними - авторитет, владу, шану та багатство; яку велику участь брали у придворному житті та подіях, у державних радах та сенатах звідники, повії, паразити й блазні. Як став зневажати я людську мудрість та чесність, коли дізнався правду про таємні пружини й мотиви великих світових звершень і революцій та про нікчемні випадковості, яким вони завдячують свій успіх.

Там я виявив шахрайство й неуцтво тих, хто пнеться писати мемуари або таємну історію; хто виряджає до ями стільки королів, піднісши їм келих з отрутою; хто переказує розмову між монархом та його прем'єр-міністром, при якій не було жодного свідка; хто відкриває думки та шухляди послів і державних секретарів і, як навмисне, завжди помиляється. Там я довідався про справжні причини багатьох визначних подій, що здивували світ; побачив, як повія може керувати чорним ходом, чорний хід державною радою, а державна рада сенатом. Один генерал у моїй присутності признався, що здобув перемогу тільки через своє боягузтво та кепське командування, а один адмірал сказав,177 що тільки через погану обізнаність із справжнім становищем завдав поразки ворогові, якому вже збирався здати свій флот. Три королі178 запевнили мене, що за весь час свого врядування вони давали перевагу гідній особі тільки помилково або через зрадництво міністра, на якого вони звірились; проте вони клялися, що така помилка не повторилася б, якби їм довелося жити знову. Вони дуже переконливо довели мені, що втриматись на королівському троні можна тільки в оточенні розбещених і продажних людей, бо сумлінна, рішуча і стійка вдача, якої надає людині доброчесність, завжди стає на перешкоді в державній діяльності.

Мені цікаво було розпитатись, яким способом сила людей дістала почесні титули та величезні багатства. Я обмежив свої дослідження новітніми часами, уникаючи, проте, зачіпати сучасність, щоб не образити навіть чужоземців (сподіваюся, читач не потребує запевнень, що все сказане тут з цього приводу аж ніяк не стосується моєї батьківщини). На моє прохання було викликано величезну кількість потрібних мені осіб, і я, після дуже поверхового ознайомлення, побачив таку мерзоту, що й досі не можу спокійно думати про це. Підступність, насильство, підкуп, шахрайство, звідництво й подібні мерзоти були далеко не найгіршими засобами серед згаданих ними, і тому я, як того вимагав розум, поставився до них поблажливо. Та коли деякі з них призналися, що свою велич і багатство вони завдячують содомському гріхові чи кровозмішенню, інші - торгівлі своїми дружинами та дочками, ще інші - зраді свого монарха чи батьківщини, дехто - отруті, а більшість - порушенню правосуддя з метою занапастити невинного, то ці відкриття,- сподіваюсь, читач мені вибачить такі почуття,- трохи зменшили глибоку пошану, що її я змалку почував до високопоставлених осіб, як і личить нам, маленьким людям, ставитися до вельмож, обдарованих високими чеснотами.

Я часто читав про великі послуги, зроблені монархам та державам, і хотів побачити людей, що зробили ці послуги. Під час розшуків я виявив, що імен їхніх не можна знайти в жодному архіві, крім прізвищ кількох чоловік, змальованих історією в образі відчайдушних шахраїв та зрадників. Про інших, що з'явилися переді мною, я ніколи не чув. Всі вони мали пригнічений вигляд і були вбого одягнені майже всі вони сказали мені, що померли у злиднях та неласці, а дехто навіть на ешафоті або на шибениці.

Серед них був один, чия доля здалась мені досить незвичайною. Поряд з ним стояв юнак років вісімнадцяти. Цей чоловік розповів мені, що багато років командував кораблем і в морському бою при Акціумі179 йому пощастило прорватися крізь лінію ворожих кораблів, потопити троє великих суден і взяти в полон четверте; цим він змусив Антонія до втечі і вирішив долю бою. В тому бою загинув його син-одинак, що тепер стоїть поруч з ним. Далі він розповів, що, свідомий своєї заслуги, він по закінченні війни прибув у Рим до двору Августа з проханням призначити його на великий корабель, капітана якого було вбито; але на його прохання не звернули ніякої уваги й віддали корабель під команду юнака, який ніколи не бачив моря, сина лібертіни,180 служниці однієї з коханок імператора. Коли він повернувся на своє судно, його обвинуватили в тому, що він нехтував службу, а корабель передали улюбленому пажеві віце-адмірала Публіколи;181 після чого він оселився на своїй убогій фермі, віддалік від Рима, де й помер. Мені стало цікаво дізнатися правди в цій історії, і я попросив викликати Агріппу,182 командувача флоту в тім бою. Агріппа, з'явившися, ствердив усе й додав ще чимало подробиць, які промовляли на користь капітана, бо той із скромності зменшив або навіть приховав більшість своїх заслуг.

Мене здивувала розбещеність, яка так швидко й широко розвинулася в тій імперії через розкіш, заведену там досить пізно. Тому я вже менше дивувався з подібних випадків по інших країнах, де різноманітне нечестя панувало куди довший час і де всю славу й усю здобич привласнював собі головнокомандувач, який, напевно, мав на них найменше право.

Усі викликані з того світу особи зберігали точнісінько той самий зовнішній вигляд, який мали за життя, і це навело мене на сумні думки про звиродніння людської раси протягом останнього сторіччя. Я

1 ... 55 56 57 ... 89
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Пригоди Гулівера, Джонатан Свіфт», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Пригоди Гулівера, Джонатан Свіфт"