Читати книгу - "Епоха слави і надії, Євгеній Павлович Литвак"

що Бог послав вам їх здорових і гарних. Багато людей можуть лише мріяти про це і готові віддати всі гроші світу за таку можливість, а у вас цей дар вже є. Подарунок долі. Любіть їх і робіть для них усе. І робіть так, щоб вони про це "все" навіть не дізналися. Не любите – віддайте до дітбудинку. Чого скаржитися?

– Так, ви праві, – кивнула Ганна.

– Настільки щасливі люди, а зовсім не помічають свого щастя. І в більшості так, правда? Ось якби люди вміли…

Чоловік занурився у міркування про те, що треба ловити момент і цінувати маленькі радощі. А Ніколасу в свою чергу його недавні вчинки перестали здаватися такими вже дивними. Він просто зрозумів, що ця людина відрізняється. Він ні підприємець, ні інвестор, ні політик. Він не входить в "ТОП 100", як більшість знайомих Ніколаса. Його немає на обкладинках журналів, у нього не беруть інтерв'ю і заробляє він зовсім небагато. Але життя в ньому більше, ніж в всіх інших разом взятих! Любові, світла – справжнього світла, не телевізійного, більше, ніж в всіх людях, яких він колись зустрічав. Взагалі. Бути постійно з кислим виразом обличчя, не посміхатися, бути вічно зайнятим і незадоволеним, не вміти радіти, або відноситися до життя, як до боротьби і випробування. Ця проста людина була і гарним чоловіком, і батьком. Його діти, зіткнувшись зі складнощами, не думали "Не, батько мене вб'є". Вони думали зовсім інакше, що батьку можна подзвонити і попросити про допомогу. Адже виховувати дітей в страху, означає бути не батьком, а деяким строгим наглядачем.

Треба вміти правильно будувати стосунки зі своїм чадом і піклуватися про нього до тих пір, доки він не зможе робити це самостійно.

– Ось тому, ми і боїмося, кажуть люди по – сьогоденню близькі, коли їм є про що помовчати, – кинув водій фразу, що притягнула увагу Ніколаса. І він знову був повністю згоден з цією людиною.

Роздумуючи про слова чоловіка, Ніколас знову дістав телефон і продовжив відкривати непрочитані повідомлення. "Це ваш водій Uber, я чекаю вас зовні". Серце пропустило удар, Ніколас кинув швидкий погляд у бік водія, потім нахилився до сидіння Ганни і, легенько торкнувшись її плеча, показав повідомлення, коли та обернулася.

Ганна розгублено і трохи перелякано подивилася на Ніколаса. Вона судорожно вдихнула і міцно стиснула блокнот, що лежав на її колінах.

– У вас бензин закінчується, – звернувся Ніколас до водія. – Треба заїхати на заправку.

– Заїдемо, – кивнув чоловік, – але тільки не на цю, – вони промайнули повз, заклично миготливу вогниками, заправну станцію. – Там деруть в тридорого.

– Я оплачу, якщо ми… – договорити Ніколас не встиг. Голосно вискнувши гальмами, розгорнувшись боком, їм перегородила дорогу інша машина. Все відбувалося дуже стрімко. Буквально за лічені секунди, двоє хлопців у масках підбігли до дверей з боку Ганни і витягли її з автомобіля. Дівчина закричала, Ніколас зібрався було кинутися їй на допомогу, але водій, заблокувавши двері, перегнувся між сидінь і схопив його за рукав.

– Сидіти! – Крізь зуби прошипів він і, розмахнувшись, стукнув кулаком у вилицю. Удар вийшов несильним і змащеним через незручне положення водія, але на кілька секунд оглушив Ніколаса. Чоловік підтягнувся вперед, знову завдаючи удару, але цього разу Ніколас встиг перехопити кулак і просунув водієві ногою кудись у грудну клітку. Той ахнув, смачно вилаявся і, дотягнувшись, струсив Ніколаса за грудки.

Ловець безуспішно пробував дотягнутися до кнопки розблокування дверей, в занадто тісному просторі було майже нереально вирвбити супротивника.

– Та відчепися ж ти, біс тебе дери! – Люто прогарчав Ніколас. В цей час повернулися двоє в масках і, витягнувши Ніколаса на трасу, кілька разів вдарили його кулаком по голові. Всі троє, разом з водієм, застрибнули в автомобіль і забрали з собою Ганну в невідомому напрямку, залишивши Ніколаса лежати на узбіччі, поряд з покинутим стареньким мерсом.

Він різко сів, трохи скривився від тупого болю у потилиці, здавив пальцями віскі, намагаючись прийти до тями і, підхопившись побіг до машини. Сів за кермо, сподіваючись, що ще не пізно, що встигне наздогнати викрадачів, але ключів не виявилось нігде, як і на підлозі, як і між сидінь. Він зло вдарив долонями по керму. Треба було щось робити, щось вирішувати. Ніколас дістав телефон, але той розбився під час бійки і не включався. В голові набатом стукала лише одна думка: "Ганну викрали". Її викрали, а він зараз абсолютно безпорадний і не знає, як їй допомогти.

Приїзду поліції Ніколас чекав у тому самому мерсі, вже більше години не знаходячи собі місця від хвилювання. Він встиг сходити на заправку, від якої, на щастя, вони не встигли далеко від'їхати. Там подзвонив у відділення, коротко змалювавши подію, і навіть викупив у одного із співробітників його робочий телефон. Звичайний кнопковий, але ж з нього можна було дзвонити. Проте вся важлива і потрібна інформація залишилася в розбитому айфоні. На його інстаграм підписувалося по кілька мільйонів людей в годину. На даний момент його акаунт був найпопулярнішим в інтернеті, але зараз, коли це було так життєво необхідно, від його вірної "Банди" не було ніякої користі. З ними було неможливо зв'язатися.

Нарешті явилися поліцейські у компанії декількох журналістів. Ніколас на камеру переказав, як невідомий водій вивіз їх за місто, а потім їх зупинила друга машина, і двоє в масках викрали Ганну. Поліцейські почали обшукувати автомобіль на предмет доказів, а журналісти продовжили зйомку репортажу.

Ніколас сів у автобус, що проходив повз: "Петербург-Москва". Пасажирів майже не було, так що йому дісталося місце біля вікна. Автобус їхав повільно, і легкі похитування діяли, як снодійне. Ніколас не спав більше доби, але через адреналін, що ще не вщух, і переживання, не міг заснути, все думаючи про подію. В якийсь момент він все ж відключився, але його розбудив дзвін мобільного, в який він встиг переставити свою сім-карту.

– Вітаю, я хочу замовити «Пепероні».

Ніколас подивився на екран телефону, потім на всі боки – мабуть хтось помилився номером. Коли він купував кнопковий телефон, то розраховував, що у Ганни є його номер, і якщо їй вдасться втекти, вона зможе йому подзвонити, дати знати, що з нею все гаразд.

– Ніколас Романов слухає, – сказав він. – Ви впевнені, що не помилилися?

– Так, я б хотіла замовити піцу на адресу.

– Ви дзвоните Ловцеві Снів, щоб замовити піцу? – Продовжував не розуміти Ніколас.

– Ну да, площа Театральна один, Великий театр, мала сцена.

– Проте це неправильний номер, дівчина, я не доставляю піцу. Кладу трубку, – Ніколас