Читати книгу - "Бездоганна наречена, або Страшний сон проректора, Ольга Обська"

Розділ 32. Після всього, що сталося…

 

…Димка перед очима розвіялася, і Джозефу вдалося вихопити з розмитої картинки образ — Тересу.

…На неї падає слабке світло. Все навколо в напівтемряві — не роздивишся, і лише її фігурку він бачить чітко. О, природа постаралася, коли працювала над цими плавними жіночними лініями. Дрібна скалка диявольськи приваблива. Ти ж помічав це раніше, Джозефе? Зізнайся, ще тоді, коли побачив дівчину вперше, ти відзначив, як добре вона скроєна. Навіть об'ємна і щільна академічна уніформа не може цього приховати. Маленьке чудовисько зірвало з тебе ковдру і дико зніяковіло, ховаючи збентеження за войовничістю. Тебе це завело, чи не так? Вона пробуджує у тобі щось чоловіче щоразу, коли ти дивишся на неї.

Джозеф повільно наближається до неї. Так близько, щоб відчувати медовий запах її волосся. Вдихає глибоко, доки йому не починає дурманити голову. Але цього замало. Він акуратно знімає її окуляри, відкладає їх убік. Вони завжди заважають — не дають дістатися її очей.

Джозеф вивчає її темні вири. Вони спокусливо ваблять незвіданою глибиною. Попався? Адже тобі подобаються розумні дівчата. Це твоя слабкість, чи не так?

Подобаються. Нині він покаже наскільки. Хочеться діяти рвучко, імпульсивно, але Джозеф змушує себе не поспішати. Спочатку його рука торкається лише її локона. Стискає легенько, насолоджуючись м'якістю. Її волосся приємно податливе на противагу їхній господині. Більш норовливого створіння Джозеф не зустрічав. Але ж тобі подобаються норовливі, зізнайся, Джозефе. Тепер він покаже, наскільки подобаються.

Його дії стають наполегливішими. Він кладе долоню на її потилицю і притягує дівчину до себе. Його ціль — губи. Ніколи ще так сильно не хотілося поцілунку. Він починає з простого дотику, з легкої ледь відчутної ласки і одразу ж починає смакувати. У ньому все напружується, тягне та ломить. Прокляття! Він хоче більшого!

Його пальці вже воюють із ґудзиками на її академічній блузці. Перша, друга, четверта... він збивається з ліку. Нині не до арифметики. Головне, їх залишається дедалі менше.

Не перериваючи поцілунку, він стягує блузку з її плечей. З кровожерливим задоволенням відкидає убік непотрібну нині ганчірку. Його рукам відкритий простір. Долоні жадібно вивчають її п'янку жіночність. І хочеться продовжити дослідження губами.

Джозеф стягує з себе сорочку, кидає на підлогу. І опускаючись сам, акуратно опускає її. Дає собі кілька хвилин роздивитися, затриматися поглядом там, де неможливо не затриматися, а потім нависає над нею. Йому не терпиться продовжити. Він м'яко посилює тиск. Ще один наполегливий поцілунок. Довгий, щоб захмеліла і вона.

Його подих зривається. Йому мало її губ, він спускається нижче. Повільно, щоб випити до дна задоволення передчуття. Шия, ключиці… і ще нижче…

Він уже на межі. Але йому все одно мало. Хочеться ще, але в голові зненацька знову згущується туман.

Прокляття! Це незаконно!!! Він відчув болісне невдоволення від того, що все закінчилося на такому моменті.

Як позбутися дурману? Ще один вдих. Туман лише густішає. Темрява… але потім раптом, нарешті, нормальне світло.

Джозеф розплющив очі і почав здивовано озиратися на всі боки. В голові остаточно прояснилося. Він, виявляється, сидить на підлозі. А ось Тереса вже встала і вдягнулась. Її блузка була на ній, і всі ґудзики застебнуті. І навіть окуляри вже звично сиділи на носі.

Джозеф теж підскочив на ноги. Що це зараз було? Що на нього найшло? Як він наважився таке виробляти зі своєю студенткою? Як йому подібне взагалі спало на думку? Він захворів? Ні, ну, на думку здорового чоловіка подібне цілком може спадати. Тільки нормальний чоловік не починає свої фантазії відразу втілювати в життя.

А Тереса? Своєю витівкою він, мабуть, страшенно її налякав? Джозеф уважно глянув на дівчину, шукаючи сліди переляку і повного сум'яття. Слідів виявлено не було. Зелені очі дивилися крізь товсті лінзи окулярів не так осудливо, як співчутливо. Це вона, мабуть, у шоці. Прийде до тями і піде в атаку. Вона вже висловить йому все з приводу його кричущої нестриманості. Втім, він це заслужив.

Продовжуючи дивуватися, Джозеф прийняв єдине правильне рішення.

— Після того, що сталося, обов'язок честі наказує мені зробити вам пропозицію…

…руки та серця. Він збирався саме так закінчити фразу. Але не закінчив. До цього моменту його голова прояснилася настільки, що він почав помічати деякі невідповідності. Тереса після його поцілунків мала б виглядати не так. Жодної припухлості на її губах не спостерігалося, жодного прискореного дихання, жодного безладдя в зачісці.

Багато інших деталей одразу ж кинулися в очі. І Джозефа осяяло — йому все привиділося! Це була звичайнісінька непритомність із затьмаренням думок. Він пригадав, як відчув запаморочення і відключився.

Яке полегшення! Радості не було меж, і лише десь краєчком зачепило деяке розчарування, що тієї чуттєвої сцени насправді не було.

— То що ви хотіли запропонувати, дьєре Джозефе?

Він упіймав здивований погляд Тереси.

— Нічого. Це репліка з нової вистави. Днями був на прем'єрі. Чомусь згадалося, — незворушно сказав він. І щоб посилити ефект незворушності поцікавився: — А ви ще не дивилися "(Не) дружина для тирана, або Випадковий шлюб"?

— Випадковий шлюб? — спантеличено перепитала дівчина.

— Так. Чудова вистава. Рекомендую.

 

 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍