Читати книгу - "Мед для Ворона, Селена Рейні"

Денис чи не силоміць посадив її на дерев’яну лавку. Підійшов до привітних торговців. Замовив рибну юшку. Повернувся і сів біля дівчини. Взяв її руки у свої та почав зігрівати власним диханням. Руки не потепліли, але її щоки вмить стали червоними.

– Замерзли? – запитав торговець. – Доки готується обід, можу зігріти вас настоянками чи вином, – запропонував.

– Дякую, але ні. Я за кермом, а моя дівчина вагітна, – пояснив незнайомцю.

– Зрозумів. Зараз іншим зігрію.

Денис зловив погляд Софії.

– Що? Я ж зробив все для того, щоб ти завагітніла, – засміявся.

Через хвилину чоловік повернувся з чайниками, над якими здіймалися хмарки пару, паперовими стаканчиками та кількома баночками меду з різними наліпками. Сів поряд. Розлив чай.

– Це для вас, – подав дівчині стаканчик. – Тут іван-чай, м’ята, ромашка, шипшина та листя ожини. Іван-чай – попереджає анемію та печію, яка часто турбує майбутніх мам. М’ята не лише заспокоює, а і бореться з токсикозом. До того ж допомагає при запорах, – пробачте за такі деталі, – зніяковів чоловік.

– Все гаразд, – усміхнулася йому Софія. – Продовжуйте.

– Ромашка полегшує токсикоз та нормалізують травлення. Шипшина багата на вітамін С, вона зміцнює імунітет, виводить зайву рідину та знімає набряклість. А листя ожини поліпшує обмін речовин.

– Дякую, – Софія витягла долоні з рук Дениса і схопила гарячий стаканчик.

– А для вас чай з вересу, чебрецю, женьшені, лимонника та брусниці, – все, що сприяє чоловічій силі, аби, так би мовити, ви були в тонусі, – хитро усміхнувся Денису. – Що ж, грійтеся. А я вашу юшку принесу.

– Спасибі, – ще раз проказала Софія.

Вона відпила гаряче різнотрав’я та заїла його ложкою меду.

Денис повторив за дівчиною. І це поєднання, – злегка терпкий напій та солодка гуща, у холодний, весняний день, – було найсмачнішим, що він куштував за останніх років десять.

– Надіюсь, ми встигнемо доїхати до готелю, перш ніж чай почне діяти, – зауважив Денис.

– Ми минатимемо заправки та колиби з туалетами, тож…

– Цей чай для чоловічої сили, забулася?

На Софію знову нахлинула червона фарба. «Що ж, – задоволено думав Ворон, – зігріти тебе мені вдається навіть не торкаючись».

Вони смачно пообідали, а коли дощ зменшився, вийшли до берега і стали на причалі. Софія зачитала йому легенди про Синевир. І хоча самі міфи його не вражали, йому було приємно слухати її голос. У такий пахмурний та непримітний день, її торохкотіння чимось нагадувало потріскування дров у каміні. Ніби нічого особливого в її голосі не було, але від нього йому ставало затишніше.

А коли цікаві факти закінчилися, вона обперлася ліктями об поручні та замріяно дивилася на те, як дрібні каплі вдаряються об дзеркало озера.

– Все таке сіре, – зауважив.

– Я люблю сірий. Він такий різноманітний.

– Справді? – здивувався Ворон.

– Угу. Від майже прозорого до густого і темного.

– І який же відтінок сірого твій улюблений?

– Чистий, – не задумуючись відповіла, – як твої очі, – і відразу почервоніла.

Йому і раніше робили компліменти щодо кольору очей. Але цей безперечно був найкращим. Денис хотів сказати щось приємне Софії, однак промовчав. Якщо зробить ще просто зараз, то вона подумає, що він просто ввічливий. Але якби вона була впевненішою в собі й не думала, що він повертає їй комплімент з вдячності, а зрозуміла, що говорить від чистого серця, то Ворон сказав би їй, що вона красива.

Він і справді так думав. Навіть зараз, з прилиплим до лоба волоссям, червоним носом, у рожевому дощовику Софія була чарівна. А рум’янець, який запалив її щоки після останньої фрази, додав їй ще більше чарівності.

– Мабуть, нам час повертатися, – проказала Софія.

Вони накупили додому чаїв, щиро подякували за вгощення та пішли до машини. Мовчки. Денис більше не хотів змушувати дівчину ніяковіти. Та й дощ, який стукав у каптур плаща не надто сприяв розмові. Вони вже підійшли до автомобіля, коли чоловік послизнувся та гепнувся на коліна. І якби вчасно не виставив перед собою руки, то проїхався б обличчям по землі.

– Все добре? – Софія відразу подала йому руку, щоб допомогти підвестися.

– Так, – він потрусив брудними руками.

– Зачекай. Я зараз принесу воду. А ключ…

– У мене в кишені джинсів.

Як тільки він це промовив, Софія закусила губу. Ворон розвів руки, аби їй було легше просунути долоні під плащ і нахабно усміхнувся. Дівчина, витягнувши руку з рукава, аби не намочити його одяг, підійшла до нього, розстібнула дощовик і просунула пальці у кишеню джинсів.

– Немає…

– У задній кишені, – проказав, насолоджуючись її реакцією на їхню спонтанну близькість.

Господи, він і забувся, що можна ось так фліртувати.

Помацавши його за пружний зад, Софія все ж витягнула ключі. Розблокувала авто та дістала пляшку води. Злила йому на руки. Денис вже стягнув плащ і збирався віднести його до смітника, коли дівчина забрала у нього дощовик і підійшла до двох жінок, які йшли під однією парасолькою. Скинула свій дощовик і віддала незнайомкам.