Читати книгу - "Відлуння тиші, Анна Ліє Кейн"

Розділ 29

Приємна м'якість під спиною і навколишня тиша ніяк не в'язалися з подіями, що відбувалися секунду назад.

Цікаво, мене все-таки розчавило каменем? Невже зараз я зустрінусь зі Святою Тасинією? І як я дивитимусь їй у вічі після того, як зреклася віри?

Такі думки крутилися в голові, поки я повільно приходила до тями. Розплющила очі, щоб зрозуміти в якому зі світів я все ж знаходжуся, і побачила над собою знайому світлу стелю. За великими вікнами хилилось до заходу сонце, гойдалися не вітру дерева на тлі безхмарного неба.

- Прокинулися? - приємний жіночий голос пролунав зовсім поряд. Я сіпнулася, бажаючи побачити ту, що заговорила зі мною. Встигла злякатися, що це хтось із помічниць Емеріка, але на мене дивилася незнайомка. Її русяве волосся було зібране у хвіст, а яскраво-зелені, майже демонічні, очі нагадали мені про дівчинку, яка передала мені скляну кульку.

- Не так швидко, Гвенето, - злякалася дівчина. Вона підійшла ближче і доторкнулася долонею до мого чола. Від її пальців до мене потяглася тепла м'яка енергія. Значить, вона цілителька. - Мене звуть Елері ат Рогад. Як ви себе почуваєте?

Почувши це прізвище, я остаточно переконалася, хто знаходиться переді мною. Дружина Дорайна, одного з найнебезпечніших демонів Ізаріди. Від цього усвідомлення навіть розгубилася і не знайшла, що сказати. Елері застосувала ще одне заклинання, уважно оглянула мене і знову заговорила:

- З вашою ногою все добре, скоро зможете самостійно ходити. На руку я наклала загоювальне і знеболювальне заклинання, нею можете користуватися, але дуже акуратно. Не підіймайте нічого важкого та не робіть різких рухів. І, прошу вас, не перевіряйте чи боляче вивернути її трохи сильніше, чи ні.

- Як ви тут опинилися? - єдине, що змогла запитати після того, як дівчина відійшла від мене на крок. Вона посміхнулася куточками губ:

- Міст полагодили. Як тільки ті сектанти напали на Загіра, він одразу сповістив Дорайна. Вони мають якийсь свій канал зв'язку, який навіть від Міністерства Підглядань приховали, - останню фразу Елері повідомила мені пошепки, ніби це секрет, а потім підморгнула. Я розгубилася ще більше, але в повне здивування мене ввів золотий браслет, який раптом хитнув хвостиком, влаштовуючись зручніше на зап'ясті. Оглянувши змію, яка туго обхопила мою руку, ніби збиралася залишитися на ній назавжди, я знову обернулася до цілительки:

- Довго я була непритомна?

- У вас енергетичне виснаження, - важко зітхнула Елері, хоч я знала, що від такого не вмирають. - Майже чотири години довелося витратити на відновлення.

- А Локайн? - схаменулась я і різко сіла.

- Не так швидко! - суворо нагадала Елері, але укладати мене назад не стала. Навпаки відійшла і взяла біля стіни милицю, яку простягла мені:

- З хлопчиком усе гаразд. Він зовні, з батьками. І він дуже чекав вашого пробудження. Ходімо, я допоможу вам.

Елері підтримувала мене під ліву руку, а правою я спиралася на милицю, намагаючись йти рівно і менше наступати на поранену ногу.

- Ваша дочка допомогла мені з розгадкою секрету цього будинку, - сказала я тихо. Елері зацікавлено схилила голову, дивлячись мені у вічі. - Вона ніби знала, що кулька може стати в пригоді.

- Чим старша вона стає, тим більше мене дивує, - посміхнулася дівчина, але я помітила приховану тривогу у її погляді. - Має майже відьомську інтуїцію.

Я б погодилася з цим твердженням, згадавши як наполегливо дівчинка простягала мені кульку, як дулася і червоніла, прагнучи будь-що домогтися свого. Але було одне "але", у демонів не народжуються відьми. Відьомська магія – виключно людська прерогатива. Ні демони, ні напівкровки використовувати її не можуть.

На подвір'ї виявилося несподівано багато людей та демонів.

Насамперед я знайшла поглядом Локайна і з полегшенням переконалася в тому, що хлопчик не постраждав. Він стояв біля Серапіни, яка міцно тримала його за руку, і... щось розповідав їй і демонам, які стояли поруч. Бачити постійно мовчазного, зляканого та розгубленого хлопчика таким живим і спокійним виявилося настільки радісно, ​​що я не змогла стримати посмішки.

Лише за хвилину я розглянула, що друга рука Серапіни перебинтована. Ілліор стояв неподалік і розмовляв з темноволосим демоном, на грудях якого висів знак головного прокурора. На щоці Ілліора виднівся значний синець, до якого ще не встигли дістатися цілителі.

Я нишпорила по двору поглядом, неусвідомлено вишукуючи ще одне обличчя. І невдовзі знайшла. Наші очі зіткнулися і моє серце пропустило удар. Брова над правим оком Загіра була розсічена, розбита губа, але в цілому він здавався неушкодженим. Побачивши мене, він посміхнувся і ступив назустріч. Помітивши його рух, стрепенувся та обернувся Локайн.

- Гвен! - вигукнув хлопчик і, висмикнувши руку з маминої долоні, побіг до мене. Я завмерла, стежачи за його наближенням. На подвір'ї стало набагато тихіше, і слова Локайна пролунали дуже голосно і виразно: - Дякую вам! Ви мене врятували!

Сказавши це, дитина підбігла до мене та обняла. Спочатку я ошелешено завмерла, не знаючи, що мені робити, а потім ніяково обійняла малого демона у відповідь. Не розчіпляючи рук, він закинув голову і почав тараторити:

- Той хлопчик показав мені, що треба мовчати. Його вбили тут, і він залишився в будинку. Він теж боявся тієї примари, він не міг нічого мені пояснити! А страшний дядько сказав мені, що вб'є маму з татом, якщо я хоч щось їм скажу. Мені було так страшно!

Слухаючи плутану промову Локайна, я могла лише кивати. Сама не уявляла, в якому страху жив хлопчик. Лише під кінець, я змогла легенько потріпати дитину по волоссю. Після цього він широко посміхнувся, ніби з його плечей нарешті спав важкий тягар, ще раз притиснувся до мене і відійшов.

- Я навіть не знаю як вам віддячити, - тихо сказала Серапіна, знову беручи сина за руку. У її погляді було стільки вдячності, що я зніяковіла:

- Не варто, я робила те, що зробив би будь-хто на моєму місці.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍