Читати книгу - "Тато для двійняток, Галлея Сандер-Лін"

Глава 21

Віола вийшла зі студії слідом за чоловіком, який притримав для неї двері, і була рада, що не зустріла по дорозі колишнього однокласника. Напевно, пішов до свого кабінету. Танцювати з ним? Та Тимур жартує! Зараз Яр єдиний, кого вона підпускає до себе досить близько, але був час, коли навіть з Ланіним виникали складності.

Один з яскравих випадків стався у новорічну ніч три роки тому. Тоді свекор зі свекрухою вперше натякнули, що не відмовилися б від чергового поповнення в сімействі, і після вечірнього застілля поїхали на дачу, прихопивши із собою і маленьких онуків, тобто залишили одружених наодинці. Ярик, ясна річ, був радий і задоволений і вирішив організувати дружині романтичний вечір. Він і вона, ошатна ялинка, сяюча гірлянда, гуркіт феєрверків за вікном, шелест обгорток від подарунків...

Все було гарно, Віола розслабилася і відчувала себе чудово. Ярослав теж виглядав задоволеним і запропонував випити ще по одному келиху шампанського, а потім ще по одному. Для них, як правило непитущих, цього виявилося достатньо, щоб дещо послабити контроль. Яру захотілося танцювати, він потягнув Віолетту в центр кімнати, де вони, сміючись і шуткуючи, закружляли під веселу новорічну мелодію. Одна композиція змінювала іншу, вони хихикали і бешкетували, як двоє підлітків на дискотеці, загорталися в різнокольорову мішуру, кидалися дощиком і серпантином.

І все б нічого, але заграв медляк, і Ярослав, не перестаючи всміхатися, загарбав Віолу в обійми і шумно задихав у вухо. Поступово його обійми ставали все міцнішими, він явно піддався емоціям, парам алкоголю і святковому настрою.

– Віолко... – пробурмотів хрипко і притиснув її до себе. – Люблю тебе... – його руки зажили своїм життям і, здавалося, були всюди і відразу. – Кращий мій подаруночок – це ти, знаєш, так?

З Віолетти разом злетів хміль, по тілу пройшов дрож. У свідомості майнув спалах, підкидаючи купу туманних спогадів про випускну ніч: вага чоловічого тіла, сильні руки, дотики шкіри до шкіри... Зсередини піднялася нудота. Віола рвонулася, відштовхнула Ярика і кинулася геть.

– Не ходи за мною! – крикнула на ходу і влетіла на балкон.

Тонка блузка не давала ніякого тепла, батареї на балконі не було, але Віолетта відчинила стулки вікна і вдихнула свіже морозне повітря. Вона забула про час, просто дихала, намагаючись впоратися з нудотою і тремтінням у всьому тілі. Таблетки залишилися в кімнаті, але там Яр... Віола продовжувала тремтіти, але тепер уже від холоду. Віддалений гуркіт феєрверків чувся з усіх боків, народ продовжував святкувати, а ось для неї, схоже, свято закінчилося.

Вона не могла звинувачувати чоловіка за те, що сталося, адже знала, як він до неї ставиться і як йому важко бути поряд, але не робити того, що належить чоловікові. І нехай між ними лише фіктивна угода, однак з його-то боку все по-справжньому, це Віола (з його ж подачі) сховалася за ним від лиха і життєвих труднощів, але ж її захисник не залізний, у нього є почуття і бажання, які він змушений стримувати. Чи надовго його вистачить? І чи довго протримається цей дивний шлюб?

Саме такі думки терзали Віолетту, коли вона відчула, як м'яка тканина вкриває її плечі. Стало тепло і затишно, але повернутися було страшно.

– Не сиди тут занадто довго, застудишся, – кинув Ярослав і повернувся до кімнати.

А Віолетта загорнулася в пухнасту тканину плюшевого пледа і відчула прохолоду на обличчі: це зимовий вітерець пестив щоки, по яких котилися сльози.

Ще один не менш яскравий випадок трапився на рік раніше, коли Яр із Віолою вирішили попрактикуватися в танго. Вірніше, їй потрібна була зв'язка для майбутнього практичного іспиту. Все відбувалося в кімнаті Ярика, в цей час бабуся з дідусем дуже вдало вийшли на дитячий майданчик погуляти з онуками. Яр і Віола кружляли по невеликому простору між стіною, ліжком і столом, тіла безпомилково робили потрібні рухи, настільки добре все було відрепетирувано і втанцьовано свого часу, але через дефіцит місця Ярослав тримався до дружини куди ближче, ніж зазвичай, лавірував із нею серед меблів, огинав тверді поверхні та оберігав від зіткнень.

Результат не змусив себе чекати: Ланін дихав все переривчастіше, його руки, що обіймали Віолу, злегка тремтіли. Ні, він не робив їй боляче, навіть не притискав до себе так тісно, як йому напевно хотілося, але під час одного з рухів, коли його стегно ковзнуло між її ніг, а він притиснув її до себе і зробив різкий розворот, щоб вона не вкарбувалася спиною в стіну, Віолетта відчула стегном його збудження.

Пам'ять миттєво підкинула схожі події, учасницею яких була Маша, подруга по танцклубу. У той час вони вчилися в десятому класі, у Машки був бойфренд, далекий від танців, тому її партнером був Михайло, хлопець на рік старший за неї, що вчився в іншій школі. Здається, в той раз їх пара танцювала вальс, як і належить, тісно пригорнувшись стегнами один до одного. З тренування Маша йшла вся схвильована, розгублена і збентежена.

– Що трапилося? – Віолетта спілкувалася з нею ближче, ніж Рита, тому не могла проігнорувати дивний стан дівчини.

– Коли вийдемо на вулицю, розповім, – прошепотіла та.

І розповіла... Рита слухала дуже зацікавлено, а ось Віолетті було не по собі, і вона раділа, що у них із Яром не відбувалося нічого подібного.

– Я, звичайно, розумію, що у нього вік такий, але... Фу-у, що може бути огидніше, ніж відчувати збудження хлопця, з яким ти не перебуваєш у стосунках?! – скривилася Маша. – Якби це був мій Костя... – вона мрійливо всміхнулася. – Але Мишко... Уяви, їдеш ти в автобусі, і тут до тебе притискається... ЦЕ... Бе-е-е...

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍