Читати книгу - "Подаруй мені себе, Ксенія Демиденко"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
А під кінець Свєта чесно ( проста, як двері!) зізналася моїй мамі:
— Я думала, ви мене засуджуєте, що в такому віці заміж зібралася, - і червоніє, немов їй вісімнадцять, а не сорок скоро. Та Нінка з Танькою у свої вісімнадцять так не вміють соромитися.
— Свєта, дитино моя, як казала тітка Клава: один раз заміж виходять лише ліниві. От я лінива, але у мене є виправдання: вийду заміж, жених поживе трошки й знову його ховати? Та хай йому грець! А вам ще отих красунь заміж треба видати. Гарні дівки! - уміє мама заспокоїти. Мене теж порадою не обділила, відвела у куточок, поки Свєта кудись відійшла:
— Синок, ти ж знаєш, перша дружина від Бога, друга – від людей, а третя – то від чорта. Бережи цю, начебто непогана. А там, життя покаже. Точно скажу усе про неї, коли побачу, як картоплю сапає…
— Мамо, ми ж у весільну подорож їдемо. Яка картопля? Он на вихідні забереш Таньку з Нінкою – і підпряжеш там їх на своїй фазенді. Ромка відвезе. З Лідією Миколаївною вам зовсім не скучно буде, а?
— До речі, а чому Ромка без своєї Свєтки? У кіно знімається? – давно, видно, маму гризло це питання, бо якось підозріло вона спостерігала за ним.
— Розлучилися. Тільки я тебе прошу, не питай його ні про що. Сам розбереться, - попередив на всяк випадок.
— То-то я дивлюсь, баби його обліпили, як горобці вербу. Ладно, погуляла я у тебе тут, поїду, а то свині сарай рознесуть, порати треба.
Провели до таксі маму, завантажили їй провіанту й псу святкових кісточок, а потім і самі з Свєтою вирішили, що нагулялися, є справи важливіші. Нінка з Танькою лишилися дотанцьовувати, щоб нам не заважати. Ромич мав приглядати за цими кралями, я знав, що охорона надійна.
Таксі швидко домчало нас додому. Біля самого порогу на свою голову згадав, що дружину треба перенести через поріг – тоді лад буде. Сумнівний ритуал… З розгону підхопив я Свєту – і ми вдвох гепнулися на підлогу прямісінько на порозі. Я внизу – вона на мені. Цікава позиція, аби не одне «але». У мене поперек схопив, радикуліт бісів, хай йому грець, так вчасно, що хоч сядь та плач. У моєму випадку – ляж і ридай! Плакати не можна, лаятись – уже можна. Вилаявся, бо накипіло, а на весіллі не можна було- Нінка закон дурний оголосила – не лаятися. Свєта злякалася, відкрила в мені невідому грань. Богохульник її чоловік, отакої… Приїхали.
— Серьоженька, що таке? Ти сильно вдарився?
— Ще спитай, чи не інсульт з інфарктом на пару мене прихопили? Вибач, не я тебе тягти до хати буду, а ти мене, по ходу, – розсміялися. Нє, ну не облом, а? Рачки до ліжка й не тому, що п’яний, а тому, що жінка мені вже заважка. Доліз до диванчика у вітальні – з розгону гепнувся, бо страшенно боліло в попереку – поламав меблі. Свєті довелося мене в спальню тягти. На ліжко я акуратно приземлявся, бо ще ліжко не вистачало поламати.
Що ми мали робити цієї ночі? Правильно! Саме це! А що робили? Я лежав, як дрючком намаханий, а Свєта втирала в поперек якийсь шмурдяк з бару. Вдихали пари алкогольні, бо, бач на весіллі недобор стався. А потім просто говорили, поки не почули, як дівчата повернулися. Хутко світло вимкнули, вдали, що спимо. Я всю ніч не міг заснути, бо спина боліла, Свєта з інтервалами через кожну годину втирала шмурдяк, тому ліжко скрипіло. На ранок, коли Свєта вся замучена вийшла на кухню, отримала від своєї нетактовної доні:
— Я так розумію, шлюбна ніч не просто удалася, а пройшла феєрично? Диван розламали, ліжко скрипіло всю ніч, ти страшенно вимучена, чоловіка виснажила так, що … стій, а він взагалі живий?
— Живий, але того… Спина. Радикуліт, - і очі відводить.
— Ну, ти ма, даєш країні вугілля… Не очікувала, що ти в мене така темпераментна. Хоч би я не в тебе вдалася…
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Подаруй мені себе, Ксенія Демиденко», після закриття браузера.