Читати книжки он-лайн » Наука, Освіта 🧪📚🧑‍🔬 » Народження країни. Від краю до держави. Назва, символіка, територія і кордон України

Читати книгу - "Народження країни. Від краю до держави. Назва, символіка, територія і кордон України"

166
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 56 57 58 ... 86
Перейти на сторінку:
далеко. Між 105 та 90 рр. до н. е. флотоводцеві Неоптолему довелося двічі розбивати варварів, що намагалися захопити Пантікапей з азійського боку Боспору[109], а 80 р. сам Мітрідат був змушений брати боспорську столицю штурмом, бо його власний намісник виявився сепаратистом. Та сама доля спіткала Пантікапей і 65 р. до н. е., тільки зрадником цього разу був син Мітрідата Махар.

Але це були «квіточки» порівняно з воістину титанічною боротьбою Мітрідата з Римом, перипетії якої ми описувати не будемо. Врешті-решт три війни, що тривали протягом чверті століття, Мітрідат програв, а сам сховався на Боспорі. Блокада портів римлянами та потужний землетрус спровокували повстання проти царя, тож він покінчив життя самогубством (63 р. до н. е.), не маючи сил для продовження боротьби. Херсонес та Кримська Скіфія повернули собі свободу, а зі складу Боспору було вилучено незалежну Фанагорію.

Фарнак, син-зрадник Мітрідата, що став новим царем, через десять років вирішив змінити політичну орієнтацію і почав війну за відродження Понтійського царства із завоювання Фанагорії (50—49 рр. до н. е.). Зрештою, він підкорив половину Малої Азії, допоки 47 р. до н. е. при Зелі сам Цезар розбив його війська, промовивши після того славнозвісне: «Veni, vidi, vici» («Прийшов, побачив, переміг»). Фарнак повернувся на Боспор, а там проти нього підняв повстання намісник Асандр. У ході швидкої війни бунтівник узяв гору і сам того ж року зайняв престол. Не довіряючи і цьому правителеві, Цезар відправив до Пантікапея флот із новим претендентом на Боспор, але в ході морської битви 46 р. до н. е. той флот був розбитий ущент. Межі народів та кордони держав набули домітрідатівського вигляду.

У І ст. н. е. на Боспор чекали кілька громадянських воєн (повстання Скрібонія, походи Полемона), та вдала експедиція проти Кримської Скіфії, внаслідок якої Неаполь був взятий штурмом, аж нарешті 49 р. вже нової ери римляни остаточно утвердилися на берегах Керченської протоки, підтримавши одну із сторін під час міжусобиці.

У Пантікапеї сиділи правителі з династії Тіберіїв-Юліїв, на монетах карбували профіль імператора, а римська політика проводилася місцевими силами. Коли в Причорномор’ї чи на Кавказі виходили з покори тамтешні варвари, боспорці організовували проти них походи — щонайменше тричі між 98 та 150 рр.

Дещо подібною була й модель відносин Риму з Херсонесом — формально другий тішився незалежністю, але на практиці його спокій гарантували римські гарнізони. Не минуло й півтора десятиліття після утвердження римської зверхності над Боспором, як допомоги в боротьбі зі скіфами попросив Херсонес. Після походу 62—63 рр. Плавтія Сільвана територія Херсонеса стала протекторатом Риму, а для постійного гарнізону через кілька десятиліть була зведена фортеця Харакс.

У результаті геополітична мапа Криму набула нових рис. Боспор та Херсонес не тільки зберегли свої землі, але й на двох розділили контроль над Кримськими горами, фактично винищивши тамтешніх «тавро-скіфів», а над обома державами панував Рим. Власне імперії також належав невеличкий шматок землі на мисі Ай-Тодор із фортецею Харакс. Кримська Скіфія зменшилася до району передгір’я, поселення Західного Криму були спустошені римлянами, боспорцями та сарматами. Ареал останніх, імовірно, не змінився.

Між 186 та 193 рр. боспорські війська за підтримки римських легіонів провели останню кампанію проти кримських скіфів. У результаті їхня держава цілком втратила самостійність, а в Неаполі на трон сів намісник Пантікапея. Втім, крапку в багатолітній історії Кримської Скіфії поставили кочові а лани. Між 218 та 224 рр. вони раптовим ударом знищили столицю, а також більшість населених пунктів поблизу. Характерно, що сарматські поселення в долинах річок не постраждали — алани не стали воювати з родичами. Загибель пізньоскіфської держави відкрила на півострів шлях новим супротивникам, головними серед яких були готи.

Готи були безумовними провідниками, але далеко не єдиними учасниками германського наступу на Причорномор’я. Окрім них, у ці часи нам відомі герули, тайфали, борани та гепіди, а також племена змішаного походження, наприклад бастарни. На Крим готи та їхні союзники наступали двома шляхами: перша хвиля котилася зі сходу, друга — із заходу. Близько 239 р. під натиском германців упала Горгіппія, близько 253 р. — Танаїс (місто в пониззі Дону), між цими датами Боспор, швидше за все, втратив усі свої азійські володіння. Одночасно 251 р. готи увірвалися на півострів через Перекоп та спустошили вцілілі поселення в південно-західному Криму (між 252 та 255 рр.) і врешті-решт посунули на Пантікапей. 256 р. боспорська столиця впала, а залишки царства опинилися під владою варварів. Реквізувавши боспорський флот, готи кілька десятиліть здійснювали розбійницькі напади на Римську імперію. Остаточної поразки варвари зазнали від імператора Тацита в Кілікії 276 р. На зворотному шляху «германський», тобто боспорський флот був перехоплений римським біля самої Боспорської протоки та потоплений. Скориставшись фіаско інтервентів, боспорські царі відвоювали собі свою столицю та покінчили із готською зверхністю над Кримом.

Суперництво, а подекуди й ворожнеча між Херсонесом та Пантікапеєм були річчю звичайною, але до прямих зіткнень між грецькими державами дійшло лише наприкінці III ст. Близько 291 р. боспорці напали на Римську імперію, наслідуючи приклад готів, але херсонеські війська через рік захопили Пантікапей і змусили Боспор капітулювати. Двічі, близько 329 р. та між 242 р. та 360 р., боспорці намагалися взяти в херсонеситів реванш, але обидва рази невдало, в результаті чого територія царства скоротилася до половини Керченського півострова, а Феодосія відійшла Херсонесу. Остаточно мир між кримськими еллінами при посередництві Риму було укладено 362 р.

Між трьома цивілізаціями

375 р. на півострів ненадовго «зазирнули» гуни, спаливши й без того майже безлюдну Феодосію. Першого разу кочовики затрималися ненадовго, просуваючись у Західну Європу. Лише після смерті Аттіли частина гунів повернулася до Криму, але поблизу Керченської протоки бл. 460 р. несподівано зіштовхнулася із рештками кримських готів, відомих як трапези ти або тетраксити. Битва не виявила переможця, і обидві ворожі сторони разом переправилися на азійський бік Боспору. Царство потрапило під гунський протекторат, але відбулося це, швидше за все, мирним шляхом.

Отже, формально незалежний від Риму Херсонес, як і до того, контролював лише Гераклейський півострів. Боспорське царство потрапило під гунський протекторат: там укотре встановилося двовладдя, за якого елліністичний цар керував міським населенням, а численні варвари прямо підпорядковувалися своїм вождям. Боспор охоплював більшу частину Керченського півострова, але вже не сягав Феодосії, Кримські гори населяли рештки готів та алани, а Степовий Крим не мав постійного населення.

527 р. гунський царевич Боспору Грод надумав охреститися. Його хрещеним батьком став сам імператор Юстиніан, що, певна річ, означало зверхність

1 ... 56 57 58 ... 86
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Народження країни. Від краю до держави. Назва, символіка, територія і кордон України», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Народження країни. Від краю до держави. Назва, символіка, територія і кордон України"