Читати книгу - "Зона покриття"

ніж за милю звідси, а головна вулиця забита розбитими й покинутими машинами. Може, деякі з них нам і вдасться оминути, але не всі. А їхати по газонах — це не вихід. Будинки стоять майже впритул. Усі ходять пішки з поважних причин. — Вони бачили кількох людей на велосипедах, але не багато. Навіть велосипеди, оснащені фарами, були небезпечні, якщо їхати на них з хоч якоюсь швидкістю.

— А легка вантажівка змогла б проїхати бічними вулицями? — запитав Директор.

— Гадаю, завтра вночі ми можемо дізнатися, чи це насправді можливо, — сказав Клай. — Спочатку розвідаємо шлях пішки, а тоді повернемося по вантажівку. — Він завагався. — Мабуть, У господарчому магазині є і шланги всіх видів.

— Щось замало ентузіазму в твоєму голосі, — зауважила Аліса. Клай зітхнув.

— Заблокувати проїзд на маленьких вулицях — багато розуму не треба. Усе закінчиться тим, що ми знову робитимемо дурну роботу, навіть якщо завтра нам пощастить більше, ніж сьогодні. Я просто не знаю. Може, треба поспати, і тоді все проясниться.

— Авжеж, так і буде, — погодився Директор, але якось нещиро. — У всіх нас проясниться в голові.

— А як щодо бензозаправки, яка через дорогу від школи? — без особливої надії спитав Джордан.

— Якої заправки? — здивувалася Аліса.

— Він говорить про «Сітґо», — відповів Директор. — Та сама проблема, Джордане, — у цистернах з насосами повно бензину, але немає струму. І я маю сумнів, що там достатньо контейнерів, окрім кількох дво- чи п'ятигалонових каністр. Я справді думаю... — Але він не закінчив свою думку, бо раптово замовк. — Що таке, Клаю?

Клай згадав трійцю, що кульгала повз бензоколонку попереду них, у якій один із чоловіків підтримував жінку за талію.

— «Сітґо на Академічній». Це так вона називається?

— Так...

— Я думаю, що там продавався не тільки бензин. — Він не просто думав, він знав. Бо збоку стояло дві цистерни. Він побачив їх, але не звернув особливої уваги. Принаймні у той час. Бо не було причини.

— Я не знаю, що ви... — почав Директор і замовк. Зустрівся поглядом з Клаєм. Попсовані карієсом зуби ще раз оголилися у тій особливо безжалісній усмішці. — О, — сказав він. — Ох. Це воно. Так, це воно.

Том з дедалі більшим сум'яттям переводив погляд з одного на іншого. Аліса теж. Джордан просто чекав.

— Може, ви двоє поділитеся своєю таємницею з рештою? — спитав Том.

Клай уже розтулив був рота — він чітко уявив, як це все відбуватиметься, до того ж ідея була надто гарною, щоб не поділитися нею, — але тут на Тонні-філді стихла музика. Її вимкнення не супроводжувалося коротким відрубним звуком, як це зазвичай бувало, коли вони прокидалися вранці, — цього разу звук був такий, наче хтось скинув аудіосистему, яка її транслювала, у шахту ліфта.

— Сьогодні вони рано повставали, — тихо сказав Джордан.

Том ухопив Клая за передпліччя.

— Це щось не те, — сказав він. — Один із тих клятих музичних центрів досі грає... дуже тихо, та я чую.

Вітер був сильним, і Клай знав, що він дме з боку стадіону, через огидні запахи: зіпсованих продуктів харчування, розкладених трупів, сотень немитих тіл. А ще вітер доніс примарний звук мелодії Лоуренса Велька та його «Композиторів шампанського», що грали «Прогулянку слоненяти».

А тоді десь на північному заході — можливо, десь далеко, на відстані десяти чи тридцяти миль звідси, важко було сказати, на яку відстань відніс його вітер, — пролунав примарливий стогін, наче тріпотіння крил нічного метелика. Запала тиша... німа тиша... а тоді істоти на Тонні-філді, що спали і не спали водночас, відповіли тим самим. Вони застогнали набагато гучніше — це було загробне виття привиду, що линуло в чорне зоряне небо.

Аліса прикрила рота рукою. Крихітна кросівка в її руках видавалася вгору, а по обидва боки від неї визирали очі дівчини. Джордан обхопив Директора за пояс і зарився обличчям у бік старого.

— Дивися, Клаю! — вигукнув Том. Він схопився на ноги і непевною ходою побрів до зарослого травою проходу між двома потрощеними теплицями, на ходу показуючи пальцем у небо. — Ви бачите? Господи, ви це бачите?

На північно-західному горизонті, звідки докотився віддалений стогін, пломеніла червонясто-помаранчева заграва. Вона росла У нього на очах, і вітер знову доніс той жахливий звук... і ще раз із Тонні-філду на нього відповіли стогоном, але гучнішим.

До них приєдналася Аліса, а потім підійшов і Директор, який все ще обіймав Джордана за плечі.

— Що там таке? — запитав Клай, показуючи на заграву, яка почала вже помалу зникати з поля зору.

— То може бути Гленс-Фолз, — відповів Директор. — Чи Літлтон.

— Де 6 це не було, але їх таки дістали, — сказав Том. — Вони горять. І наші потвори про це знають. Вони почули.

— Або відчули, — виправила Аліса. Дівчина здригнулася, потім випростувалася і злорадно всміхнулася. — Сподіваюся, так і було!

Наче у відповідь з Тонні-філду донісся черговий стогін: безліч голосів злилося в один жалісний крик і (можливо) спільну агонію. Одна стереосистема — на думку Клая, головна, та, у якій був компакт-диск, — досі грала. За десять хвилин до неї знову приєдналася решта. Музика (тепер це була пісня «Поряд із тобою» у виконанні «Карпентерс») несподівано полинула вгору так само, як раніше раптово пішла вниз. На той момент Директор Ардай, помітно припадаючи на ногу й сильніше спираючись на палицю, відвів їх назад до Читем-лоджу. Невдовзі по тому музика знову обірвалася... але цього разу вимикання супроводжувалося клацанням, як і минулого ранку. Вітер, подолавши бозна-скільки миль, приніс із собою десь здалеку слабкий звук пострілу. А потім світ поринув у мертву тишу, вселяючи забобонний страх у очікуванні миті, коли темрява поступиться місцем дню.

19

Вони спостерігали за мобілоїдами, які з першими червоними сонячними променями, що пронизували крони дерев на східному горизонті, у черговий раз зімкненими лавами почали полишати футбольне поле, прямуючи до центру Ґейтена та прилеглих районів. На ходу вони розгорнулися віялом і попрямували, спускаючись схилом пагорба, вниз до Академічної авеню так, наче перед самим світанком не трапилося нічого поганого. Але Клай не довіряв такій поведінці. Він вважав, що їм краще поспішити й зробити свою справу на станції «Сітґо» сьогодні, якщо вони взагалі збираються здійснювати задумане. Якщо вийти на